Бій під Крутами: новий ворог – це добре забутий старий!

Історія про тих, хто поклав своє життя заради того, щоб затримати ворога хоча б на декілька днів. День пам’яті героїв Крут – свято з сумною датою. Події 29 січня 1918 року і до сьогодні, окрім жалю, викликають подив та неоднозначні думки щодо людей, які там загинули.

Бій під Крутами: новий ворог – це добре забутий старий!
фото интернет

«Пам’яті тридцяти» — саме так називає свій вірш тогочасний поет Павло Тичина. «На Аскольдовій могилі» — як пише автор, справді було поховано майже 30 молодиків, але це було перепоховання тих, хто потрапив у полон і був розстріляний, справжні жертви в рази більші. На противагу більшовицькій армії у декілька тисяч людей було кинуто загін УНР із менш, ніж пів тисячі юнаків без військової підготовки. Результат бою не важко передбачити, але ціль була іншою. Мови не йшлося про перемогу, потрібно було затримати ворога, що підступав до Києва найкоротшим шляхом. «М’ясом» було кинуто загін із студентів та гімназистів київських навчальних закладів, але наказ вони виконали – ворог затримався на декілька днів. Ціна виконаного завдання: приблизно 250 вбитих студентів. Загін почав відступати, коли жертви почали занадто стрімко збільшуватися. Вночі, за 500 метрів від залізничної станції Крути, відступ відбувався всліпу. Неподалік розташовувався задовго підготовлений потяг для екстреного відступу, який врятував десятки життів, але, по неофіційним даним, відправився, не дочекавшись решти вояків. У темряві загубилися до тридцяти студентів, вони йшли на світло, але потрапили в пастку ворога, де були взяті в полон, а потім розстріляні. Пізніше їх, 27 молодих хлопців, перепоховали на Аскольдовій могилі, що знаходиться на правому березі Києва. Місце вічного спокою героїв не без крові. Відомий на сьогодні літопис  «Повість минулих літ» розкриває легенду, що саме на тому місці було вбито Аскольда та Діра від руки Олега. За словами літопису, він захватив Київ та вбив його правителів, зайнявши після цього престол. Аскольда було поховано на місці смерті, а Діра – за Іринським монастирем, тому і назване пам’ятне місце Аскольдовою могилою. У 1846 році Тарас Шевченко змалював історичну пам’ятку ще задовго до кривавої трагедії під Крутами. Ніщо не може виправдати людські жертви, але, все ж таки, заради чого було пролито стільки крові?

В період трагедії (22 січня 1918 р.) було проголошено IV Універсал Української Центральної Ради, який проголошував незалежність Української Народної Республіки, але більшовизм все одно наступав на українські землі. Підписом Брест – Литовського договору можна було врятувати молоду українську державність, але часу катастрофічно не вистачало: військові конфлікти з більшовицькою Росією, повстання більшовиків у Києві не давали змогу це зробити, у той же час армія УНР була катастрофічно послаблена — на затримку ворога було кинуто завзяту молодь. За час, що вдалося вибити молодим воякам, було придушено повстання в Києві та укладено вище згаданий договір, таким чином державність ненадовго була збережена. Знову боротьба за незалежність кладе голови українців у вічний спокій. Чи можливо було затримати ворожі сили іншим способом? – питання історії, тож однозначної відповіді не може бути. На сьогоднішній день хочеться задати інше питання українському народу: Чому раніше справжнє обличчя ворога не було відкрито? Історія нам дала достатньо причин для того, щоб зрозуміти кого потрібно остерігатися:

— Бій під Крутами;

(Подія відома своєю трагедією, але спричинили її більшовицькі сили зі Сходу. Питання не в тому: чи можна було затримати ворога іншим способом? Питання звучить так: чи можна було більшовизму не нав’язувати свої ідеї військовими методами?)

— Створення СРСР;

(Не потрібно оцінювати значення цієї держави, особливо під час Другої Світової війни, але факт залишається фактом – створення СРСР розбило вщент надії українців на відновлення незалежності власної держави)

— Дії УПА в період II СВ;

(Українська Повстанська Армія назавжди залишиться в історії двозначно охарактеризованою організацією. З одного боку УПА захищала Західноукраїнські землі, з іншого – захищала як від Німців, так і від Червоної армії і була зрадником в очах співвітчизників на той час. Для Західної України Радянський союз був таким же ворогом, як і Німеччина. Чомусь історія замовчувала той факт, що встановлення більшовицької влади проводилося загалом насильницьким методом, хоч і не таким жорстоким, як німецький «новий порядок», але, все ж таки, це було далеко не добровільне прийняття більшовизму)

— Анексія Криму та неоголошена війна з РФ;

(Ворог підкрався непоміченим. Саме тоді, коли внутрішня політика України зазнавала масштабних змін, коли стара влада була усунена, а нова ще не сформована, гарний шматочок України було відірвано. На щастя більшовизм минув, але ворожі дії проти держави і на сьогодні можна змальовувати як що завгодно, але, у будь-якому разі, не зазіхання на території іншої держави)

Чи можна було побачити справжнє обличчя ворога ще задовго, до останніх подій? Звичайно, але чомусь цього не відбулося. На сьогоднішній день новий ворог – це добре забутий старий. Бій під Крутами – воля української молоді, показник значущості ідеї за незалежність, але, на відміну від вище згаданої трагедії, масштаби сучасної війни набагато більші. Цифри збігаються з іншою кровопролитною подією у ході сучасних бойових дій. Донецький аеропорт – місце загибелі понад 200 українських військових, яких за свою нелюдську витривалість ворог прозвав кіборгами. Оборона стратегічного об’єкту тривала 242 дні, і знову сили не рівні, і знову російська армія. Здається, що історія нас мало чого навчила.  Можливо, але після сучасної війни на мирному фоні українці нарешті зрозуміють, хто завдавав найбільше лиха і чи можна цей народ називати братським взагалі.

Артем Листопад

Загрузка…