Переважна більшість вбачає в революційних подіях не боротьбу за свої права, а шляхи обходу законних вимог. Не відстоювання прав народу України, пересічних громадян, а свої, вузько корпоративні цілі або політичні амбіції. Ми не збираємось зараз ідеалізувати Президента України Петра Порошенка, урядову команду, загалом БПП та Народний фронт. До них багато об’єктивних претензій, який народ висуне під час чергових парламентських та президентських виборів. Але давайте поглянемо на ситуацію під іншим кутом.
Ось наші друзі «Михо», які разом з ним «проривали» державний кордон України та декларують йому всебічну підтримку — Юлія Тимошенко, Андрій Садовий, Анатолій Гриценко. Ці політики вже не вперше шляхом маніпулювання свідомістю громадян добиваються власних корисних цілей. Замість працювати та виконувати свої обов’язки – на майдан, вперед мітингувати, виступати в прямих ефірах (особливо у власних ЗМІ). Юлія Тимошенко – уклала такий «чудовий» газовий контракт з російським «Газпромом», що забезпечила Україні перемогу у Стокгольмському арбітражі. Одночасно змусивши уряд перейти на реверсну закупівлю в ЄС того ж газу з Росії. Так, в високих цінах на газ винний діючий уряд, але є в цьому провина і леді «Ю». А Садовий – мер Львова з квітня 2006 року, проте, так і не знає куди йому подіти сміття з чудового міста Лева. Вже більше ніж 11 років мер у місті є, і сміття також є. Проте, Садовий, який є власником медіа-групи «Люкс», до складу якої входить одноімена FM-радіостанція, радіостанція «Радіо 24», телеканал «24» та Інтернет-газета «Zaxid-net», замість того аби займатись сміттям, займається власним піаром в ефірі. Так само і Гриценко, який дуже красномовний зараз. А будучі міністром оборони в 2005-2007 роках він також красномовно відстоював необхідність суттєвого скорочення Збройних сил України, мовляв, ми ж крокуємо до НАТО. А про те, що НАТО не приймає Україну, а Росія готова до агресії – про це міністр оборони не подумав, в Криму жодної нової бойової частини не розмістив. Не думаємо, що діяв навмисно на користь Росії, але, відсутність стратегічного мислення дуже впадає в очі.
Ось ми і бачимо, що політичні діячі, що розповідають про європейські цінності, повагу до прав, Україну понад усе – насправді думають лише про себе в Україні.
Ось свіжий, проте, боїмося не останній яскравий приклад – прорив кордону екс-президентом Грузії та екс-губернатором Одеської області Міхеілом Саакашвілі, який охоче підтримали всі вищезазначені політики.
Зараз ця ситуація розколола майже навпіл всю патріотичну спільноту України. Всі — політики, правоохоронці та прості громадяни сперечаються у правовій оцінці згаданої ситуації. Половина вважає, що Міхо відстоює свої права та бореться за раніше надане громадянство. Зазначена спільнота вважає Саакашвілі героєм, що повернувся, та покладають надії, що він зможе змінити все на краще. Інші, все ж вважають, що закон один для всіх: і для громадян, і для політиків. Неможливо просто взяти і пройти державний кордон без документів тільки з-за того, що в тебе тут є прибічники. Більше того, ця спільнота вважає, що Саакашвілі зухвало виразив неповагу не до Президента України (скільки їх ще буде), а до нашої держави в цілому (а вона в нас одна єдина).
Зрештою, відкинувши всі сентиментальності та співчуття до людини «без громадянства» варто зазначити, що Саакашвілі вже не вперше використовує шантаж, скандал та відкрито «йде по головам» щоб досягнути власних цілей. Та взагалі, а чи цікавить його політична, економічна чи соціальна ситуації в Україні? А не поїхав би Міхо з радістю з України, як більшість його грузинських колег типу Деканоідзе? Проте, а чи є йому куди їхати?
Давайте бути відвертими: Україна для Саакашвілі – це єдиний шанс залишитись в політичному житті. Бо в рідній Грузії його політична сила постійно програє і програє вибори. Ми вже не кажемо про ситуацію із кримінальним переслідуванням стосовно нього з боку влади Грузії. Напевно, а навіть і швидше за все, вказане кримінальне переслідування є політично вмотивованим. Але, будучи президентом Грузії Саакашвілі не вагаючись давав команди на силовий розгін мітингів та демонстрацій та силове захоплення телекомпаній опозиції. В Україні зараз ніхто так не робить. І це, напевно, не всі сприймають як прояв демократії та того, за що стояли на Майдані. Хтось сприймає це як слабкість держави та вседозволеність.
А тепер, розглянемо ситуацію глобально.
Прорвавши державний кордон України Саакашвілі працював навіть не на власний політичний піар, а на знищення рейтингу Петра Порошенка. Такий собі «політичний кілер». А для кого «розчищує» шлях до влади Михо Саакашвілі?
А хто задумався про те, що дії Міхо Саакашвілі відкрито створили загрозу державній безпеці України?
Східний кордон нашої держави вже третій рік поспіль потерпає від агресії з боку Російської Федерації, південь країни – анексоване слабке місце зі сторони якого теж можна чекати удару в будь-який момент. Єдиний, до недавніх пір стабільний західний кордон – тепер теж у небезпеці, адже нам показали, що невелика група людей у будь-який момент, може спокійно прорвати кордон, більше того, політики це спокійно підтримують. Про яку летальну зброю зі США зараз можна говорити.
Про яку патріотичність Міхо можна вести мову, коли він знаючи про складну ситуацію в Україні, з легкістю може собі дозволити, послабити нас ще з одного боку, тим самим, наразити на ще більшу небезпеку?
Отож бореться Саакашвілі за власні права, чи за власну свободу, але за порушення закону має відповідати як всі громадяни України. Бо однією з цілей революції було гасло «Закон один для всіх», а не анархія та свавілля. Під час війни мають діяти суворі закони, бо в іншому випадку нас чекає сумна доля «Руїни», яку ми вже проходили в ХVII ст.
сержант Пепер
