Сьогодні відзначаємо 296-ліття від народження Григорія Савича. У Верховній Раді або прийняли або мають скоро прийняти постанову за велике відзначання його трьохсотліття. Юлія Світлична найближчим часом має створити комітет із підготовки до цього великого свята на Харківщині.
Чому кожен День Сковороди — велике свято? Що Сковорода нам дає?
Сковорода зображений на п’ятистах гривнях. Його ім’я носить багато різних орґанізацій, у тому числі два педаґоґічних університети та Інститут філософії Національної академії наук України у Києві. Пам’ятників йому — безліч у різних країнах світу. Сковороду шанують.
Він був філософом, а філософія часто сприймається як найвіддаленіша від життя наука. Або взагалі не як наука, а як художня література, яка потрібна у першу чергу для розради. Філософ Сковорода віддалений від нас у часі. Свої твори він писав для друзів і навіть не дуже турбувався за їх збереження і поширення. Писав мало і, дійсно, у художньому стилі. Писав про такі речі, на які багато хто протягом життя не звертає увагу, хоча бачить щодня.
От ми і маємо таку ситуацію, що більшість людей дивляться на Григорія Савича просто як на диковинку, яку прийнято шанувати, знають про нього дуже мало і роблять поверхові висновки. Серед них головний — “учення Сковороди застаріле” або “підходить не для всіх”. Звісна річ, інтелектуальна еліта завжди розуміла Сковороду значно глибше. Окрім того, сам Сковорода мав дивовижну здібність подобатися будь-кому, кому хотів сподобатися, він вмів бути для всіх зрозумілим. Багато спілкувався із простими селянами — усні перекази про це ходять та вивчаються і досі. Це все зумовило таке піднесення Сковороди, він, всупереч всьому, став культовою особою.
Я можу багато написати про те, чому його вчення і дієве, і сучасне, і підходить для всіх. Але сьогодні досить найголовнішого:
Сковорода, зрозумівши, що у світі все взаємопов’язано, дійшов до висновку, що головна точка докладання зусиль для поліпшення життя будь-якої людини — правильно вибрати професію. Тобто точно визначити, чим подобається займатися і далі шукати шляхи комерціалізації такої діяльності. Раніше від нього і наполегливіше від нього жодна відома людина за це не говорила, окрім того Сковорода був чудовим філософом-практиком — мав багато учнів та довів їх до усвідомлення істину про те, чим треба займатися. Тому Сковорода є засновником такої науки, як професійна орієнтація.
У нас зараз ця наука дуже часто збочується. Наприклад, школярам рекламують якусь спеціальність, якийсь навчальний заклад (насправді це — профаґітація). Чи вони до того здібні і що буде протягом навчання та після закінчення —зазвичай гадається не так, як потім стається. Рік тому соціолоґічна фірма ActiveGroup провела соцопитування, яке показало, що дві третини українців вважають отриману ними вищу освіту марною.
Тепер при владі, яка справді орієнтується на Європу (тобто привчає населення мислити, як європейці, вести такий же спосіб життя) — ситуація повільно почала покращуватися. Поки що не дійшов до широкого загалу прямий зв’язок між особою Григорія Сковороди та професійною орієнтацією, але є багато ґруп та незалежних активістів, які над цим працюють.
Сковорода ще у юнацтві працював при дворі т.зв. “імператриці Єлизавети” і потім, протягом життя, завжди мав можливість спілкуватися із найбагатшими аристократами того часу. Він бачив і розумів природу такого явища, що людина може бути дуже багатою і можновладною, але бути нещасною, і що це інколи призводить до найгірших наслідків.
Написавши про це уже у зрілому віці, Сковорода з юнацтва знав, як ми бачимо по його життєпису, що найліпший шлях у житті — старатися робити тільки те, що подобається. Це розуміли і зараз розуміють далеко не всі. Мова йде у першу чергу про вибір професії: зараз у багатьох суспільних прошарках вважається вкрай небажаним і навіть ганебним, якщо дитина одразу після школи не поступила до вишу. При цьому дуже часто дитину просто “віддають” туди, де конкурс менше, або де перспективніше з точки зору роботи у майбутньому. Ледь не більшість українців не пов’язують отриманий фах зі своєю роботою, а роботу мають таку, що немає часу на сім’ю та погіршується здоров’я.
Не дуже прийнято обговорювати, що гроші, зароблені “просто де більше платять” — зазвичай витрачаються неефективно, і що економіка розвивається у такому напрямку, що скоро працівники, які свою роботу не люблять, не будуть потрібні. Вони не зможуть конкурувати із тими, хто таку саме роботу любить. Така система існує вже багато років і результат її — наше становище у першу чергу в економіці, у політичній культурі, у безпеці, у здоров’ї, без якого неможливе щастя. У розвинених країнах — зовсім інші підходи до вибору професії, навчання, побудови кар’єри, пошуку балансу між кар’єрою та іншими сферами життя. Там більш по-сковородинівськи.
У часи Сковороди суспільство відрізнялося від сучасного не так сильно, як це зараз нам здається: були різні заводи та університети, росли міста, треба було робити закордонний паспорт. Багатих (матеріально або духовно) було мало, а бідних — багато, і був розрив між ними. Віруючими називали себе майже всі, а етичними були мало хто, забобони ті ж самі були.
Сковорода виховав велику кількість дітей та дорослих, багато хто із них стали дуже видатними людьми. Зокрема як безпосередніх вдячних учнів Сковороди ми знаємо Квітку-Основ’яненка, Котляревського, Каразіна, і ще десятки може і менш відомих, але не менш значущих, гуманітаріїв і технарів, непомітних людей та величних управлінців.
У світі є багато людей, які пов’язали свій життєвий шлях із дослідженням Сковороди та його спадку, розвитком Його ідей. Ця діяльність зазвичай непомітно, але робить наш народ щасливим; по-справжньому щасливим, тобто такого щастя ніхто і ніщо нас не позбавить. У середовищі “сковородинівців” Григорія Савича інколи називають Великим Учителем за неймовірний вплив, який він здійснив на нашу культуру через своїх учнів.
Ігор Алексєєв, філософ, член Ради Харківського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта»
