Щорічно, 22 січня український народ святкує національне свято «День соборності України». Приводом для обрання дати слугує цікавий, але неоднозначний аспект історії – 22 січня 1919 року було прийнято «Акт злуки ЗУНР та УНР», тобто об’єднано Правобережну та Лівобережну Україну. Процедура проголошення відбувалася в Києві, на Софіївській площі о 12:00 годині дня. Після того, як член Директорії Федір Швець урочисто прочитав Універсал, який засвідчував Акт злуки ЗУНР та УНР, відбувся молебень, а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Символами свята традиційно стали «живі ланцюги», що організовувались як в 1990 році, так і в часи незалежної України.
Ідея соборності зародилася з далеких часів Київської Русі, тоді головною ціллю було об’єднання всіх давньоруських земель. Пізніше українські території багато разів піддавалися роздробленості та новим об’єднанням. 7 листопада 1917 року, у результаті ухвалення III-го Універсалу Української Центральної Ради, було проголошено Українську Народну Республіку. Дещо пізніше, 19 жовтня 1918 року проголосили Західну Українську Народну Республіку. Відтоді й зародилася ідея об’єднання двох етнічних територій України. Подальші політичні передумови створення Акту об’єднання усім добре відомі, але що, все ж таки, зіграло головну роль у створенні єдиної української держави?
Перш за все, український народ славиться своїм характером. Як би там не було, але історія України – це не чистий та прозорий шлях до визнання і кожен свідомий громадянин це розуміє. Не потрібно бути патріотом до кінчиків пальців, щоб виокремити ті складові українського характеру, які посприяли возз’єднанню двох держав у єдину. Про це ми сьогодні і поговоримо.
Однією із визначних рис українського народу, безперечно, є ПАТРІОТИЗМ — вірність державі та ідеї. На сьогоднішній день патріотизм проявляється у найрізноманітніших сферах діяльності людини, тож, які б чутки не поширювали злоякісні ЗМІ, органи влади та, навіть, дві бабці під під’їздом, але підкупити цілу країну не можливо. Віра в державу та ідею дійсно історично закладена в національному усвідомленні українця. Хто зна, можливо, не було б тяжкої історії та сучасних зовнішньополітичних конфліктів, патріотизм не відігравав би такого значення у світосприйнятті народу.
Попри гарну «обгортку» слова «патріот» слід зазначити й іншу цінність, окрім відданості державі, яку повинен нести кожен громадянин, що претендує на цей гордий статус. Замало бути відданим державі, адже людина, яка пишається тільки цією особливістю, може називати себе радше громадянином, ніж патріотом. Справжня сила виведеного статусу залягає у вірі в ідею. Річ не йде про «благородні» ідеї та проекти виведення держави з кризи українських політиків, адже патріотизм не повинен мати політичне підґрунтя, навпаки – національне. Саме «навпаки», адже іноді політичні орієнтири мають не багато спільного з національними, що, шляхом досягнення цілі, слугує перемогою у тій чи іншій справі конкретних суб’єктів. Національна ідея, перш за все, ґрунтується на підставах мети, яка, на даний момент, є основною. Якщо поставити запитання пересічному громадянину: «Яка головна мета українського народу, починаючи з раннього історичного періоду і закінчуючи сьогоденням?» – то основна частина звичайно відповість: «Боротьба за незалежність». Дійсно, за час існування української держави, а також за часи її повного знищення, ідея незалежності залишалася головною метою національно свідомих українців. Навіть сьогодні, у, здавалося б, мирний час, кожен із нас переймається збройним конфліктом на Сході України, або, хоча б, слідкує за новинами звідти. Недарма 22 січня прийнято згадувати не лише Акт злуки ЗУНР та УНР, а й іншу, не менш важливу подію: роком раніше, 22 січня 1918 року було проголошено IV універсал УЦР, який проголошував незалежність УНР. Таким чином, на сучасні 2000-і роки 22 січня український народ святкує 3 свята:
- День Соборності України;
- Акт злуки ЗУНР та УНР;
- Проголошення незалежності УНР.
ХОРОБРІСТЬ. Історія знає своїх героїв, їх безліч, але скільки людей отримали цей статус посмертно? На шляху до незалежності, сотні українських лідерів було вбито саме за їх ідею, а рам із ними тисячі найактивніших та мільйони простого люду. Загроза власному життю – чинник, який послаблює повстанський рух, це прояв насилля, в результаті якого в силу вступає головний закон природи – виживає найсильніший. Слід дати належне українцям, адже попри загрозу власному життю, національна ідея існує і є лідери, які її реалізовують в життя і на сучасному етапі. Згадаємо «Небесну сотню». Чи пішов би молодий чоловік на смерть, тобто заздалегідь про неї знаючи? Можливо, але навряд чи. Проте, коли загроза життю вже настала, то план подальших дій складається з одного пункту «1. Битись до останнього» — проявляється справжня сила українського народу. Звичайно,є «сміливці», котрі працюють проти національних інтересів власної держави, нажаль… Сила «Майдану» — це сила соборності, адже залягає вона в об’єднанні, тож, можливо через деякий час традиційно 22 січня люди будуть згадувати події «Революції гідності» як символу соборності.
Отже, незважаючи на сумні висновки історичних фактів, попри загрозу власної небезпеки, народ не втратив своєї міцності та хоробрості. Сила нації не тільки в фізичних можливостях свого народу, а й в духовних чинниках.
ВІРА. Безперечно, ніщо так не впливає на душу людини, як віра. На сучасному етапі розвитку релігія має таку ж цінність, як і багато сторіч тому (окрім років комуністичної влади). Патріотично спрямована людина повинна вірити в ідею, але будь-кому в житті потрібна підтримка, яку українці і знайшли в релігії. Основні канони християнства базуються на загально-етичних складових світосприйняття людини. Іншими словами, все те, що являло собою добро, було в релігії, тож будь-які добрі цілі будуть підтримуватися нею. Саме в релігії український народ побачив свого друга, який, на відміну від інших націй, не здатен на зраду.
Без стійких рис характеру навряд-чи результат багаторічної боротьби був помітний. Про силу та міць українського народу можна говорити досить багато, але один вираз американського письменника може поставити всі крапки над «і»:
«Людина створена не для того, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але її не можна перемогти…»
Артем Листопад
