Як вбачається із змісту статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.
Тобто громадяни України, які складають Український народ, є співвласниками надр, інших природних ресурсів, які знаходяться в межах території України. Отже, народ – власник надр, включаючи природний газ, що знаходиться у цих надрах. А що таке право власності? Законодавство трактує право власності як право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю з власної волі незалежно від волі інших осіб. Разом з тим, та ж сама стаття 13 Конституції визначає, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Наділяючи органи державної влади та органи місцевого самоврядування повноваженнями від імені Українського народу здійснювати права власника, чи позбавляє Конституція сам народ України здійснювати право власності? Ні, ні яким чином. Але реальність демонструє інше явище, через яке виникають розумні питання стосовно діяльності цих представників: чи здійснюються ними зараз належне та ефективне розпорядження власністю народу України – газом українського видобутку? Чи забезпечили вони реальне право власності народу України на газ українського видобутку? Фактично – ні. І ось чому: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які повинні діяти від імені Українського народу та здійснювати права власника, фактично віддають цю власність на відкуп обмеженому колу осіб. Чинна система надрокористування не дозволяє налагодити навіть належний контроль над видобутком цього стратегічного для України та її народу ресурсу. І це все попри те, що специфіка видобутку, транспортування та розподілу цього ресурсу найкращим чином сприяє ретельному обліку кожного кубометру газу.
В результаті український газ потрапляє у розпорядження або корпорації-монстра – НАК «Нафтогаз» (яка через свій над неефективний менеджмент фактично, всупереч Конституції України, позбавляє народ права власності та покриває власні прорахунки), або до надефективних комерційних структур, які внаслідок мізерної ренти та безконтрольності видобутку знімають «всі вершки» від додаткової вартості, закладеної у «ринкову» ціну газу. Нам досконало невідомо, що отримає від цього народ України, але досконало відомо, що позбавлений права власності на свій газ він примушений його реприватизувати, тобто заново купувати, та ще й за шалені кошти.
Тобто вся діяльність представників конституційного власника (українського народу) фактично зводиться до однієї функції: через зміну власника газу здійснюється позбавлення власності народу України на газ українського видобутку народу, та наділення правом власності інших осіб. Все.
Через це багато хто вважає, що через таку систему народ України вже багато років фактично позбавлений реального права власності на своє майно. Мусимо констатувати: на жаль, вони мають для цього усі підстави.
Нам всім вкрай потрібно, щоб уповноважені «менеджери», які від імені народу України здійснюють функції розпорядника відповідних майнових прав, не просто діяли від імені власника, а й ще обов’язково діяли саме в його інтересах. Водночас всім відомо, що інтереси власника виражаються в праві володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю по своїй волі незалежно від волі інших осіб.
Тобто, говорячи інакше: державний менеджмент як представника народу в аспекті статті 13 Конституції України повинен бути спрямований на створення всіх умов, щоб власник (народ України) мав змогу володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Не привласнювати народне майно, не позбавляти фактичного права власності законного власника. А саме створювати умови для володіння, тобто забезпечити право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю з власної волі незалежно від волі інших осіб. Тому мета цієї статті не критика, а конструктивний проєкт.
Що робити? Адже ж ви будете праві, коли скажете, що весь видобутий в Україні природний газ належить віддати його справжньому власнику, — народу України, тобто кожному громадянину України, незалежно від віку та майновому стану. Розуміється, це буде і законно, і справедливо. Але ж як це зробити? Саме це питання мені задають громадяни під час спілкування з теми власності народу на газ.
Саме для цього ЗАГАЛЬНОЮ УКРАЇНСЬКОЮ АСОЦІАЦІЄЮ ВЛАСНИКІВ УКРАЇНСЬКОГО ГАЗУ і розроблено проект «Квотний Ринок». Що він із себе представляє, коротко пояснюю.
Для вірного вирішення питання забезпечення права власності українського народу на газ українського видобутку треба здійснити наступні кроки:
По-перше, треба відділити «мух» від «котлет»: той газ, який знаходиться в надрах, є такою собі сировиною, яку треба розвідати, видобути, підготувати та доставити споживачу. Ці всі дії в нас будуть такі собі «мухи». А «котлетами» в нас буде та сама сировина, — природний газ, власником котрого є народ України. Ціна ж на готовий до споживання продукт зараз встановлюється з ціни, яку виставляють газодобувальні та газорозподільчі компанії, та з ціни на природний газ як сировини, як корисної копалини. І саме від ціни «сировини» на міжнародних ринках зараз залежить ціна на газ для населення. Але цю порочну практику, нав’язану нам «опікунами», ми будемо припиняти. Тому що нам повинно буде байдуже до ціни на сировину, адже ж ми її для себе купувати не збираємося, — вона в нас є, і вона і так наша.
Так от: перша ціна, т.з. «мух» )), повинна створюватись з економічно обґрунтованих показників, які належним чином відображають кількість добутого в Україні газу, вартість його видобутку, розподілу, комерційний або інший інтерес видобувальних та розподільчих компаній тощо. Це непростий процес, враховуючи ті безлад та беззаконня, що роками існують в цій галузі.
Але під науково обґрунтованим керівництвом групи Любаревича Анатолія Юрійовича, при підтримці Академії Наук України було розроблено проект ЄДСМ (Єдиної Державної Системи Моніторингу), на який покладено дуже важливе для України завдання: запровадження багаторівневого територіально розподіленого інтегрованого комплексу уніфікованих організаційних, технічних, комунікаційних, інформаційних, програмних засобів і методів формування зведеного енергетичного балансу держави та його індикативних показників за єдиними стандартами. Про цей чудовий проект ви знайдете більше інформації на сторінках інтернету, зокрема ось тут http://inovat.in.ua/innovatsiyni-proekti/edsm/proekt-yedsm/
Через впровадження проекту ЄДСМ ми зразу виходимо на «оперативний простір», тобто починаємо знати все про видобуток газу в Україні: його кількість, якість, ціну видобутку тощо.
І відразу, одночасно запроваджуємо введення Квотного Ринку. Не того фейкового «газового ринку», на якому нам намагаються продавати вкрадене в нас же майно, та за допомогою якого народ вводиться в оману та обкрадається, а саме Квотного Ринку, який надає право КОЖНОМУ громадянину України вільно за своїм розсудом володіти, розпоряджатися та користуватися своєю власністю, — газом українського видорбутку. Так що ж таке Квотний Ринок і як він має діяти?
Беремо, наприклад, загальну кількість газу українського видобутку на рік. Ці данні нам надасть ЕДСМ. Ну, скажімо, 20 млрд. куб. метрів. Та розділимо цю кількість на кількість населення України, скажемо 40 млн. В нас вийде цифра 500 кубометрів газу на людину на рік. Не забувайте: це той саме газ, якій належить народу України, тобто КОЖНОМУ громадянину України!
Далі ми розподіляємо цей газ між громадянами України в рівних долях, тобто Квотах. Для цього ми ці 500 кубометрів газу нараховуємо на пластикову електронну картку кожному громадянину України як його квоту. Саме в кубічних метрах, а не будь-якого грошового химерного еквіваленту. Ці нарахування можна запроваджувати як щорічно, так і поквартально, з коригуванням від здобутого в Україні газу.
І кожний громадянин отримує право самостійно володіти належною йому власністю.
Це володіння реалізовується через наступні етапи проекту:
Всім споживачам газу встановлюються лічильники газу, обладнані електронним зчитуванням с карток нарахованих квотою кубічних метрів. Такі лічильники є. Всі ці кубічни метри споживач має право спожити як свою власність, без вимагання з нього будь – яких грошей за видобутий в Україні газ. І вартість за процес видобутку та розподілу газу, яку потрібно буде сплатити, в рази менша від ціни на сировину.
І якщо сім’я складається, наприклад, з трьох людей, то їх загальна сума квот на сім’ю становить 500 х 3 = 1500 кубометрів газу на рік. Якщо цієї кількості їм не вистачить, тоді вони зможуть або докупити кубічні метри на газовому ринку, або через той же самий Квотний Ринок домовитись з іншими споживачами, які або не користуються газом, або в них є зайві кубічні метри.
Або зможуть зекономити, та залишки відати/продати комусь іншому.
В кінці кінців громадяни як самостійні та дієздатні учасники Квотного Ринку зможуть іншим особам, підприємствам, організаціям періодично вільно продавати, вимінювати тощо ці самі кубічні метри, долю яких мають вирішувати вони самі як власники, як народ України. Ми самі, розумієте? І ніяких «опікунів» для цього нам не треба! А як же організації, підприємства? — запитаєте ви. Звідки їм брати газ? Так нехай саме вони і купують той газ, який є предметом продажі на газовому ринку, де продається інший газ, власником якого не є народ України. Або на квотному ринку (мабуть це буде навіть дешевше, якщо за відповідною домовленістю з продавцем). Бо згідно Конституції України вони не є власниками газу українського видобутку, тому власність цю їм ще треба придбати належним та законним чином.
Тобто: Квотний Ринок – це комплексна система постійного конституційного справедливого розподілу газу українського видобутку як власності українського народу між всіма громадянами України, створена з використанням цифрових технологій та комунікацій, що має на меті забезпечення реального права власності народу України на газ українського видобутку та дозволяє нараховувати індивідуальні газові квоти, вільно ними користуватися, розпоряджатися, володіти, в тому числі розраховуватись за спожитий газ, продавати, обмінювати, купувати, дарити тощо. (Приблизно так само, як наприклад, ви користуєтесь банківськими картками, тільки замість грошей там кубічні метри).
І ще: Уявіть собі, наприклад, що на селі проживає якась літня пара. Вони мешкають в маленькій хатинці, гріють свою оселю та готують їжу дровами. Але ж вони такі самі співвласники українського газу і їх досі також позбавляли права володіння своєю власністю. Їх пенсії ледь вистачає на життя, вони рахують свою кожну копійку. Але після запровадження Квотного Ринку тепер вони зможуть вільно володіти своїми квотами. І якщо вони не користуються газом безпосередньо, вони зможуть періодично продавати свої квоти, або дарувати онукам, — на свій розсуд. І якщо зараз ціна на газ в середньому «пляше» від 8 грн/куб. метр, то самі порахуйте, скільки вони зможуть отримати за продаж своєї квоти.
Або уявіть собі мешканців в квартирах міст, які безпосередньо не користуються газом через електричні побутові прибори, або користуються в меншому обсязі, ніж мешканці приватних будинків. Вони мають також право вільно розпоряджатися своєю власною квотою… І всі вони за допомогою інтернету, платіжних терміналів, смартфонів тощо зможуть здійснювати всі операції зі своїми квотами.
Газові квоти стануть предметом вільного цивільного обороту і виграють від цього всі: і громадяни, які нарешті отримають свою власність у володіння та користування, і підприємці, які зможуть напряму використовувати власні квоти, або скуповувати їх у громадян за домовленістю. Виграють навіть газодобувні компанії, які отримають свою комерційну обґрунтовану вигоду від видобування українського газу. Тобто національне багатство України, власність її народу буде ефективно «працювати» на збагачення усіх – і держави, і її громадян.
Голова ГО «ЗАГАЛЬНА УКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ ВЛАСНИКІВ УКРАЇНСЬКОГО ГАЗУ» Анатолій Ряснянський