13 січня в «Укроп-холі» відбулось підведення результатів чергового етапу конкурсу на макет пам’ятника Героям визвільної війни, ініціаторами якого стали ветерани АТО. На захід були запрошені учасники бойових дій, члени сімей загиблих, активісти Харківського Євромайдану, волонтери, представники засобів масової інформації.
Цей етап передбачав пред’явлення ескізів-ідей для майбутнього пам’ятника. Всього було представлено 17 макетів, з яких шляхом рейтингового голосування повинні були відібрати шість. При цьому, окремо голосували бійці, рідні загиблих, волонтери, активісти Майдану, небайдужі харків’яни. Також у голосуванні прийняли участь професіонали-митці – скульптори, дизайнери. Свої думки учасники голосування викладали на окремих бюлетенях та поміщали в закриту та опечатану скриньку. Від кожної групи голосуючих планувалось відібрати по 3 макета, а всього 6, які у подальшому будуть розглядатись на наступному етапі конкурсу.
Хоча ця ініціатива і несе в собі позитив участі різних груп учасників, проте, на нашу думку, вибір пам’ятника загиблим в той час, коли війна не скінчилась, є передчасним. Майже кожен день ми отримуємо з лінії зіткнення Збройних сил України з російсько-терористичними угруповуваннями звістки про нових загиблих та поранених, ми вважаємо, що «пам’ятник загиблим», це передчасна ініціатива. Загалом підтримуючи ідею встановлення монументу, вважаємо, що він не має бути пам’ятником загиблим, а монументом воїна-захисника України-матері, своєї сім’ї, своїх дітей, своєї ідентичності, свого права самостійно вирішувати свою долю і долю своєї країни.
На нашу думку, вже із самого початку конкурс на вибір пам’ятника-монумента пішов хибним шляхом. Як ми вважаємо, і це співпадає з думкою багатьох присутні на цьому заході, спочатку потрібно було б визначитись з міссією монументу. Що він повинен нести в собі іншим? Які емоції повинен викликати: інтерес, радість, гнів, страх, горе, гордість, сум тощо. І відповідно до цієї міссії вже розробляти проекти, макети, пропозиції.
Наш воїн захищає Україну-матір, свою сім»ю, своїх дітей, свою культуру, мову, право на свою ідентичність. Перед нашим воїном підлий і підступний ворог, здатний на все. Війна не скінчилась. Війна не скінчиться а ні завтра, а ні чи через місяць, а ні чи через рік, адже це війна не за територію чи ринок збуту. Це війна нав’язування ідеології Русского міра, яка недалека від нацистскої ідеології зверхності одного народу над іншим кінцева мета якої знищення української ідентичності, її культури, традицій, мови.
Вважаємо, що скульптура чи композиція повинна бути направлена не в минуле, а в майбутнє, на тих дітей і молодь, для яких героїзм теперішніх захисників вітчизни, захисників України-матері був би виховним прикладом, виховував любов до Батьківщини, гордість бути громадянином України. Це і є та міссія, яку повинен нести в собі цей мистецький твір.
Також, слід було б скористатись рекомендаціми Українського інституту національної пам’яті і до розробки проектів допустити молодих дизайнерів, скульпторів, просто талановитих молодих людей встановивши віковий ценз для учасників конкурсу. Ще у вересні 2014 року Українським інститутом національної пам’яті з резолюцією віце-прем’р-міністра України було рекомендовано залучення до проектування і виготовлення пам’ятників, пам’ятних дощок і пам’ятних знаків відповідні факультети місцевих вищих навчальних закладів. З незрозумілих для нас причин цього не було зроблено. В усякому разі, нам про це невідомо. І це при тому, що Харків має такий вищий навчальний заклад, де вчаться талановиті студенти. Можливо, що потрібно було б до конкурсу залучити не тільки харківських ВНЗ, а і студентів відповідного профілю з інших міст України.
Звичайно, що ми не відмовляємось від маститих скульпторів і дизайнерів, які традиційно прикрашали місто своїми роботами епохи розвинутого соціалізму. Їх думку теж можна було б враховувати, але тільки в технічно-консультативному плані.
Що ж до цього рейтингового голосування, то жоден проект не викликав а ні інтересу, а ні захоплення. Вибиралось з того, що є. Первісна ейфорія вже пройшла і розчарування відчувалось і від воїнів, і від інших присутніх на заході. Формально процедуру було проведено, імпровізоване жюрі вибрало з того, що є. Але загальне враження від того вибраного нагадує лише давне українське прислів’я: «Латане, хватане, та своє…». Але кому воно потрібне таке?
Андрiй Безуглий
