Всі роки незалежності махінації із землею стали системними і традиційними. Хто тільки не розпоряжався цим багацтвом України, а принцими ті ж самі, корупційні. Ми вже бачили і рішення місцевих рад, і послідовно Держкомзему, Держземагенства, а тепер вже Держгеокадастру. Вивіски змінюються, а люди ті ж самі, принципи роботи ті ж…
Власне про це і відбулась розмова в прес-центрі «KHARKIV Today» на тему — «Чиновники Держгеокадастру прикарманюють землю в Харківській області”.
Як стверджують ініціатори прес-конференції, а це народний депутат, член фракції „Самопоміч”, Роман Семенуха, та активіст ГО „Альтернатива”, керівництво Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, зловживаючи службовим положенням, виділяє державні землі „своїм” людям, в той же час відмовляє жителям області в законному праві на приватизацію землі, на якій вони живуть і працюють. Десятки гектарів землі виділяються людям навіть тим, що не проживають в Україні, а учасникам АТО виділяють ділянки, що вже знаходяться в користуванні. Організатори заходу свої слова підтвердили конкретними фактами і схемами маніпуляцій законодавством з боку чиновників Держгеокадастру.
Прес-конференцію розпочав Олексій Голіков, який розповів про факти, коли бійцям АТО виділили земельні ділянки на тих угіддях, які вже знаходяться в користуванні місцевих мешканців, де вони вирощують свою городину. І це викликало конфлікт. Також, повідомив, що там же є виділені земельні ділянки особам, які не мають ніякого відношення до АТО, та і взагалі не є мешканцями Харківської області.
В Красноградському районі люди, які все життя пропрацювали на цих землях, не можуть реалізувати своє право на приватизацію належних їм земельних ділянок. При чому, під приводом виділення учасникам АТО, ці землі були передані людям з різних областей. Потім ці землі були перепродані особі, яка близька до керівництва Держгеокадастру в Харківській області. Такі дії чиновників викликали суспільний протест, який привів навіть до перекриття доріг та пікетів.
І такі випадки в області не поодинокі. Це і випадки із землями Староверівської птахофабрики в Шеченківському районі Харківської області, за право оформлення земельних паїв мешканцями району, хабарництво посадових осіб Старосалтівської селищної ради, конфлікт навколо прибережних земель до Печенежського водосховища, це і не бажання «державних» мужів повернути незаконно відібрані землі їх власнику – Липковатіському аграрному коледжу… Тобто, зловживання всіх видів і на всі смаки…
Можна навести ще десятки і сотні прикладів системного зловживання посадовими та службовими особами Держгеокадастру, які стали відомими громадськості завдяки засобам масової інформації. А скільки зловживань залишаються без огласки? Головне, що зловживання мають системний характер. В одних районах області в більшій мірі, в інших — в меншій, але вони є і це призводить до громадянських протестів.
Тобто, в даному випадку є причина, неправомірні дії чи бездіяльність посадових та службових осіб Держгеокадастру і є насліки – невдоволення людей, яке виражено в перекритті доріг та пікетів.
Роман Семенуха, народний депутат України, вбачає причину таких негараздів керівнику Держгеокадастру, Євгену Анатолійовичу Оберемку, адже організація діяльності цієї установи покладена на нього. Народний депутат зазначив, що влада держави попіклувалась про відзначення учасників бойових дій наділеням їх правом на отримання 2 гектарів землі. Проте, конкретне право виділення земельних ділянок надане органам місцевого самоврядування на місцях і іменно тут виникають проблеми, які призводять до соціальної напруги і конфлікту у суспільстві. Народний депутат також повідомив, що за даними фактами підготує звернення до Національного антикорупційного бюро України та правоохоронних органів з вимогою надати правову оцінку озвученим фактам.
Під кінець заходу, активіст ГО „Альтернатива” та народний депутат відповіли на запитання представників ЗМІ. Виходячи з тієї риторіки, яку вели ініціатори прес-конференції, можна зробити висновок, що дії чи бездіяльність службових чи посадових осіб пов’язуються з корупційною діяльністю чи просто зі службовою недбалістю. Але є одне „Але” – у нас війна. Неоголошена, формально не оформлена, але війна. А на запитання, чому наведені факти з їх наслідками не розглядаються як саботаж, пояснив, що у нас немає стану війни, а тому це розглядається як цивільний конфлікт.
Поки не було активної фази гібридної війни, розв’язаної Російською Федерацією проти України, то махінації із земельними питаннями можна було б вважати справою внутрішньою, містячковою, і земельні зловживання можна було б розглядати як цивільний конфлікт, а за умови наявності складу кримінального злочину, то і відповідно до діючого кримінального закону. Проте, в умовах гібридної війни, такі дії чи бездіяльність посадових чи службових осіб повинні розглядатись з іншого ракурсу, а саме, з точки зору умисного саботажу.
Гібридна війна передбачає не тільки мілітарну, економічну, інформаційну складову, а й подрив віри у владу і саму державність України. Наведені факти свідчать про те, що дії чи бездіяльність посадових чи службових осіб Держгеокадастру в Харківській області штучно створюють соціальну напругу в суспільстві і провокують суспільні протести. Але головним наслідком є те, що такі дії деморалізують суспільство і створюють загрозу обороноздатності країни. Люди втрачають віру у владу, у шлях, який вибрала Україна після подій на Майдані 2013-2014 років.
Після поразки мілітарної частини гібридної війни на Донбасі, ворог спрямував свої зусилля на подрив державності України із-середини. І це стосується не тільки діяльності Держгеокадастру в Харківській області і його посадових та службових осіб. Це стосується й інших галузей і сторін функціонування державного механізму. Приклади зі зловживаннями в розпорядженні землею, лише наочний приклад. Але наслідки – це подрив віри в Україну, а, відповідно, і стимули її захисту від ворога. Тобто, дії чи бездіяльність посадових та службових осіб прямо чи посередньо впливають на рівень обороноздатності держави.
Наскільки це є метою уповноважених розпорядників землі – питання до компетентних правоохоронних органів, але, на нашу думку, в даному випадку їх дії мають ознаки саботажу і не сприяють укріпленню довіри до влади та посиленню Української держави.
Діючий Кримінальний кодекс України не має такої статті, як „саботаж”, а 367 стаття Кримінального кодексу України „Службова недбалість” в умовах війни не відповідає реальним викликам, перед якими стоїть Україна і українське суспільство. В той же час, в суспільстві лексична одиниця „саботаж” вже фігурує доволі часто, коли дається оцінка діям окремих органів чи їх посадових та службових осіб.
Вільна енциклопедія явище „Саботаж” (фр. sabotage від фр. saboter — стукати дерев’яними черевиками), трактує наступним чином:
навмисний зрив роботи чи якогось заходу шляхом прямої відмови від нього, прямої протидії його виконанню, свідомо недбалого її виконання або формального безініціативного виконання з дотриманням лише видимості виконання; одна з форм економічної боротьби працівників проти підприємців; прихована, замаскована протидія будь-яким заходам, намагання перешкодити їх здійсненню. Саботаж також розглядають як одну з форм соціального протесту.
Кримінальний кодекс Української РСР 1960 року не містив такого терміну, як „саботаж”, але була стаття 61 кодексу 1960 року „Шкідництво” (Стаття 61 виключена на підставі Закону N 2468-12 від 17.06.92), яка визначала „Шкідництво, як „ Дія або бездіяльність, спрямована до підриву промисловості, транспорту, сільського господарства, грошової системи, торгівлі або інших галузей народного господарства, а так само діяльності державних органів чи громадських організацій з метою ослаблення Радянської держави, якщо це діяння вчинено шляхом використання державних чи громадських підприємств, установ, організацій або шляхом протидіяння їх нормальній роботі”. Санкція за цією статтею передбачала позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна і з засланням на строк до п’яти років чи без такого. І слід звернути увагу, що ця стаття існувала в мирний час. Для існування цієї статті в Кримінальному кодексі не потрібно було ні воєнного стану, ні самої війни.
Звичайно, що ейфорія від безкровно отриманої незалежності в 1990 році сприяла тому, що в той період намагались якомога швидше позбавитись „радянського” минулого і вилучили цю статтю із Кримінального кодексу. У що це вилилось, ми спостерігаємо вже три з половиною роки і за це сплатили своїм життя десятки тисяч українців.
Питання повернення до такого інституту, як „саботаж” вже піднімалось раніше. В 2015 році за ініціативою групи народних депутатів, а саме, Пашинського С.В. та інших, вносився законопроект „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення відповідальності за послаблення обороноздатності України)”. Законопроектом передбачалось, доповнити до Розділу 1 особливої частини „Злочини проти основ національної безпеки України” Кримінального кодексу України додаткову статтю 113-1 „Саботаж” такого змісту:
1. Вчинення з метою ослаблення держави у сфері національної безпеки і оборони умисних діянь посадовими особами підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що призвели до несвоєчасного та/або повного чи часткового невиконання державних контрактів з оборонного замовлення на постачання (закупівлю) продукції, робіт, послуг чи договорів із закупівлі продукції, виконання робіт та надання послуг оборонного призначення в особливий період, — карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
2. Те саме діяння, вчинене за попередньою змовою групою осіб, — карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років».
Законопроект не пройшов, оскільки „зважаючи на важку економічну ситуацію у нашій державі прийняття зазначеного законопроекту є передчасним”, „має невизначену термінологію” за оцінками певних комітетів, проте відповідно до висновку Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя від 12 травня 2016 року (протокол № 47) за підписом голови комітету Р.Кожемякіна „проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення відповідальності за послаблення обороноздатності України) (реєстр. № 2103 від 11 лютого 2015 року), поданий народними депутатами України Пашинським С.В. та іншими, не суперечить положенням Конституції України”.
Представлена законопроектом трактовка „саботажу” має обмежений характер і стосується лише оборонних галузей і підприємств в той час, коли Закон «Про оборону України» від 06.12.1991 N 1932-XII „Обороноздатність держави” визначає як „здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації”.
На обороноздатність держави впливає характер її військова політика, рівень розвитку і підготовки Збройних сил, стан інфраструктури території держави як можливих театрів воєнних дій, сили і засоби цивільної оборони, ефективність заходів щодо забезпечення живучості економіки. Обороноздатність держави визначається його мобілізаційними можливостями, складом і бойовими можливостями, кількістю і якістю озброєнь, морально-духовним настроєм народу.
Тобто, обороноздатність держави – це комплексне питання і охоплює всі сторони життя в державі. Наведені вище факти, як результат дій чи бездіяльності посадових і службових осіб Держгеокадастру не сприяють посиленню мобілізаційних можливостей і не сприяють укріпленню морально-духовного настрою народу, а по своїй суті є однією із форм саботажу і підриву обороноздатності України.
Відмовка ж народного депутата, що „у нас не оголошений військовий стан”, „у нас немає стану війни” є лише відмовка. Мобілізаційна готовність і морально-духовний настрій народу формується в мирний час, а у нас зараз війна. При чому, зі слів самого народного депутата, вона може продовжуватись і 10, і 15 років. Війна гібридна, незвична, зовсім не така, як показують в кіно про Другу світову війну. Інформаційна складова превалює над мілітарною, і за таких умов дії чи бездіяльність посадових чи службових осіб, які наділені владними повноваженнями, але які приводять до громадськи протистоянь та конфліктів і, як результат, до погіршення мобілізаційної готовності та підриву морально-духовного настрою народу, потрібно розглядати не інакше, як саботаж. Тому, повернення до проекту закону щодо доповнення Кримінального кодексу України статтею „Саботаж” є необхідністю. Звичайно, що новела статті повинна бути доопрацьована та враховувати специфіку і особливості сучасної війни гібридного типу, але так далі продовжуватись не може.
Андрій Безуглий
