Олександр Алфьоров: «Через те, що Святослав не був бородатим, у Росії його просто «поховали» як історичну персоналію» Ч.1.

фото інтернет

До Харкова, а саме до «Націоналістичного хабу» завітав унікальний артефакт з глибин української історії. Печатка князя Святослава Хороброго (945-972 рр.) – одного з найвеличніших воїнів української землі, та й середньовічної Європи загалом. Для тих, хто не цікавиться історією пояснимо – Святослав батько Володимира Великого, того самого, що охрестив Київську Русь і того самого, чий портрет прикрашає гривневу купюру. На відміну від батька, Святослав не потрапив на банкноти і хрестин не любив. Зате любив війну, грабіжницькі походи, завоювання і компанію своїх запеклих рубак-скандинавів, ким по суті і сам був. Він знищив могутню державу Хозарський Каганат, що знаходилась на Волзі, підкорив Києву землі заселені угро-фінськими племенами, на яких з’явилося згодом Московське царство, завоював частину Болгарії і хотів перенести столицю Русі на Дунай. Але після невдалого походу на Візантійську імперію був підстережений печенігами і вбитий. Цікаві факти про князя та спецоперацію по «визволенню» його печатки з Росії розповів Олександр Алфьоров. Також кандидат наук та член «Національного корпусу» пояснив, чому Святослава не любили російські історики та як вони фальсифікують історію.

Почнемо з найцікавішого. Як печатка Святослава Хороброго повернулась до України? Вона ж знаходилась у Росії до 2016 року?

Ця історія почалась десь наприкінці 70-х на початку 80-х років. Київ тоді готувався до святкування свого 1500-річча і на місто знову звернули увагу археологи з інших республік Радянського Союзу. До Києва приїхало багато археологів із Росії. Один з них придбав цю печатку у робітників, що знайшли її у «позархеологічному» шарі…

Ви маєте на увазі робітників на археологічних розкопках?

Ні. Справа в тім, що тоді проходили якісь ремонтні роботи у центрі Києва на Десятинному провулку. На подібних роботах у історичних місцях, працівники, що їх проводять часто знаходять якісь артефакти. Зазвичай ті, що належать до ХVІІІ-ХІХ сторіччя забирають собі на продаж до чорного ринку або на згадку. Нерідко ґрунтові шари змішуються, але не вважаються археологічними. Російський археолог спостерігав за роботою землекопів і домовився з ними: ті будуть показувати йому знайдені артефакти. Так в нього й опинилася печатка Святослава. Чи знав він, що придбав? Безумовно. На той час сфрагістика  (наука про печатки) мала великий інтерес серед радянських вчених. Випускалися відповідні каталоги і на той момент було відомо, що ще до 1917 року там було знайдено першу печатку Святослава Хороброго, але її було загублено у часи евакуації.

Звідки така впевненість у тому, що це печатка Святослава, а не когось із інших Рюриковичів?

На печатці зображено «Двозуб» — архаїчний варіант символу Рюриковичів «Тризубу». Його використовували предки Володимира Святого. Окрім того, грецькою там написано «Архос» та «Свендославс» — тобто «Архонт (правитель) Святослав». Перша загублена печатка, мала той самий вигляд, тож археолог був певен в автентичності знахідки. Печатку вивезли до Підмосков’я, де вона зберігалась у «приватній» колекції археолога. Після його смерті колекція почала розпродаватися у певних бізнесово-археологічних колах. Її хотіли придбати до Новгородського музею чи до музею у Пскові… тут потрібно пояснити у чому суть, у чому головне значення печатки. Вона засвідчує статус правителя, його візитівка. На сьогодні для РФ це улюблений тип раритетів для підробки власної історії. У 2012 році ми продали біля 200 печаток Київських князів від Мономаха до його батька Всеволода та нащадків. Звісно, продавали «чорні археологи». Зараз вони знаходяться у Новгородському музеї. І там місце знахідки буде вказано «околиці Ладоги». Це все одно, що підкинути «візитку Яроша» до російського міста.

Але ж це безглуздо! Що робити печатці Київського князя під Ладогою? Невже це не зрозуміло «там»?

Більш того, туди навіть «підкидали» печатки візантійських імператорів VІІ сторіччя. Російським історикам було поставлено задачу довести: Новгород давніший за Київ. Але проблема в тому, що про Новгород ми дізнаємося із «Повісті минулих літ» написаної у ХІ сторіччі, коли Новгород вже безумовно був. Але археологічних знахідок які б підтверджували його існування у ІХ сторіччі немає, як і немає доказів того, що на той час там панували Рюриковичі. Найпізніші городища це Х сторіччя. Причому, вікінги-скандинави, з яких і походить ця династія взагалі не будували якихось масштабних укріплень. На всю «Варягію» нараховувалося лише два укріплених міста, тоді як землі Київської Русі вони називали Гардарикі. Тобто «країна гардів» чи паче «країна укріплених міст». А Нестор Літописець у «Повісті» знав, що у Х ст. Рюриковичі володіли кількома містами, у тому числі й Новгородом. З цього він і виходив. Тож, російські історики не справлялись із своєю задачею. Ця печатка могла б їм допомогти. І коли ми дізналися через певні канали про те, що печатку мають продати — одразу звернулися до Андрія Білецького з проханням повернути її до України. На той час він був вже моїм екс-командиром по «Азову» та народним депутатом. Він сказав, що «необхідно будь-якими засобами повернути печатку з російського полону». Двотижнева спецоперація завершилась тим, що печатка опинилася в Україні на весні 2016 року.

Але як це вдалося зробити з огляду на фактичну війну з Росією?

Колись про це ще напишуть. А зараз, можу лише сказати, що це була досить складна й таємна операція, що мала блискуче завершення. Зараз я не маю права розголошувати її деталі, скажу лише, що іноді доводилось діяти досить рішуче та жорстко.

 

Читайте продовження інтерв’ю незабаром на InsiderNews!

Загрузка…