В. Соболевський: найстрашніше на війні те, що не видно її кінця

Соболевський

Ми продовжуємо публікувати інтерв’ю з колишнім начштабу полку «АЗОВ» Владиславом Соболевським

Коли розпочалася твоя служба на Сході України, та що підштовхнуло до рішення розпочати службу?

До початку війни я не був в армії. Пішов на війну за покликом серця. Причиною воювати було відчуття обов’язку перед пращурами, які помирали за цю землю, а хтось просто роздав її сусідам. Це чоловіча справа – воювати й захищати власну землю.

Чи існувала для тебе різниця, до якого формування примкнути?

Батальйон «Азов» у травні 2014 року не був медійним. Сторінки «Азову» не були розкручені ні в Фейсбуці, ні тоді ще ВКонтакті. Потрапити до «Азову» можна було через знайомих. Я долучився випадково і зрозумів, що це не просто удача, а один з найважливіших кроків у моєму житті. Разом з невеликим колективом фанатів я потрапив на декілька годин в «Козацький дім» й вирушив на Схід. На першому шикуванні вперше почув Молитву українського націоналіста.

Коли збирався на фронт, що взяв з дому?

До «Козацького дому» добирався на метро, на вході купив два жетони. Один використав, а інший жетон залишив на повернення. Цей жетон досі зі мною, адже ще зарано його кидати в турнікет на «Майдані Незалежності», щоб остаточно повернутися з війни. Ще не всі справи на фронті зроблені, й цей символ досі зі мною.

Що найстрашніше на війні?

Те, що не видно її кінця. Коли ти думаєш, що будь-який важкий шлях попереду, завжди видно кінець, перемогу. Найтяжче усвідомлювати, що не все залежить від тебе, й кінець цієї справи не залежить ні від підрозділу, ні від твоїх дій. Сьогодні найстрашніше це не смерть, не втрата побратимів, а саме те, що цю справу дуже складно довести до кінця. Всі рішення, які дозволять нам святкувати перемогу сьогодні, знаходяться не в окопах, а в кабінетах Офісу Президента. І це найстрашніше.

Що було найскладнішим, під час перебування в полку «Азов»?

Найскладніше в полку «Азов» було йти в відпустку, знайти можливість витратити на себе 10-14 днів. Знаю, що така ж біда зараз переслідує інший керівний склад рідного підрозділу. Постійна включеність у сотні питань. Постійні тренування. Підвищення боєготовності, участь підрозділу в бойових діях не дають можливості повноцінно відпочивати. Тому найскладніше – це якісний відпочинок.

Чи пам’ятаєш свій перший бій, як його переніс?

Перший реальний бій для мене – це не звільнення Маріуполя, де я пролежав в провулку декілька годин та лише затримував бойовиків, однак, реального бою з ними не вів. Перший бій відбувся 4 серпня 2014 року, буквально відразу на початку бою мій взвод підірвався на фугасі, 13 осіб отримали поранення, загинув друг «Балаган». Після декількох годин продовжили штурм, попри втрати в людях та озброєнні. Закінчився цей бій пізно ввечері. Було усвідомлення того, що ми здатні звільнити Донецьк.

Чи боявся ти виїжджати на завдання?

Фізичний страх ти відчуваєш завжди, але був один випадок, коли ми своїм невеликим підрозділом їздили на затримання рецидивістів, які працювали в Бердянську на російську розвідку. Лише того разу я відчув фізичний страх, який ускладнює, скажімо так, виконання завдання. Напружувала сама атмосфера того виїзду, коли нас попередили, що треба бути обережними, а також сам факт того, що ми вперше співпрацювали з військовою контррозвідкою України. Хоча на той момент, я не розумів, що це все створило атмосферу, яка не давала мені можливості об’єктивно оцінювати ситуацію, але все пройшло нормально – ми затримали тих людей, виконали завдання.

Втрату кого з бойових побратимів ти переніс найтяжче?

Сергій Амброс – це людина, яка не мала загинути на війні. Це людина, втрата якої вартує тисяч і тисяч російських життів. Сергій Амброс – інтелектуал, прекрасний друг, в майбутньому якщо й не офіцер керівного складу «Азову», то хороший політик, який би працював в інтересах українського народу. Ми з вами маємо зробити так, щоб в наступному поколінні, в очах наших дітей ми бачили очі Сергія Амброса.

Яких правил потрібно дотримуватися, щоб залишитися живим?

Дивне питання. Насправді, правил таких небагато. Все залежить від ситуації, але базове – це виконувати наказ командира, а там вже, як карта ляже.

В «Азові» впроваджували стандарти НАТО. Кому належить ця ідея, хто її реалізовував?

В «Азові» й досі впроваджують окремі технології та протоколи, необхідні для успішної роботи підрозділу в рамках четвертого покоління ведення війни. Шлях в НАТО для нашої країни – це тернистий шлях. «Азов», як підрозділ з особливою історією та особливими людьми всередині, обрав свій власний алгоритм, який дозволив взяти найкраще в НАТО і втілив наскільки це можливо в життя. Від технології OSINT, ISTAR, підходу до фізичної підготовки солдат і до управління в штабах всіх рівнів.

Разом із впровадженням та певними допущеними помилками, прийшло усвідомлення, що без законного підґрунтя реалізувати це дуже важко. Але також є розуміння, що сучасна влада жодним чином не йде до підвищення ефективності управління, забезпечення війська та ведення бойових дій, на відміну від «Азову», який там, де це можливо, використовує передовий досвід країн НАТО.

Ідеологом впровадження стандартів НАТО виступив Андрій Білецький. Я ж на посаді начальника штабу полку був одним з організаторів тих чи інших ініціатив. Від планування витрат палива, до впровадження певних технологій НАТО в управлінні штабами та військовими підрозділами, а також стандарти НАТО в плануванні й складенні бойових наказів.

Водночас багато офіцерів й колективів військових підрозділів всередині «Азову» робили й роблять все можливе для того, щоб вивчити передовий досвід та використати у своїй роботі.

Є твердження, що полк «Азов» – найбільш вмотивований підрозділ на Сході. На твою думку, який підрозділ не поступився б у такій характеристиці «Азову»?

Наприклад, 75-ий полк рейнджерів США. По-перше – це добровольці з добровольців. По-друге, вони, передусім, перебувають у своєму підрозділі не за гроші. По-третє, в них прекрасне забезпечення. Полк рейнджерів подібний до бійців, які служать в «Азові». Водночас вони знаходяться в зрозумілій системі управління й на 100% інтегровані в армію США. На відміну від «Азову», який, застосовуючи стандарти НАТО в певних питаннях, а також здоровий глузд, випереджає Збройні сили і цим створює проблеми не тільки сусіднім підрозділам, але й собі.

Війна, яка це сторінка у твоєму житті?

Війна – це найяскравіше й найцікавіше, що траплялося зі мною в житті. Я сподіваюся, що ця сторінка життя ще не перевернута й мені пощастить взяти участь в переможній операції на Донбасі. Ця сторінка це початок розв’язки не тільки для мене, але й для усієї нації, яка зараз стоїть на межі двох світів, а також на межі життя й смерті. Або переможемо або загинемо. 

Загрузка…