Зберіглася гільза з даними про особу, тому вдалося встановити ім’я людини, яка невідомою пролежала в українській землі 75 років. Семенов Петро Якович з Саратовської області, з невеликого села Чернава загинув, як встановили пошуковці, від вибухової хвилі під час артилерійського обстрілу 21-24 вересня 1941 року.
За цими даними знайшли рідну онуку загиблого – Надію Василівну Кулагіну, вчительку історії з села Чернава, встановили контакт, запросили родичів приїхати й забрати тіло.
Вони вагалися, довго готувалися, узгоджувалось все це з прикордонниками, нарешті приїхали. Їх пропустили до нашої території, де на самому кордоні урочистий захід підготувала місцева адміністрація за участю бійців 16го батальону 58 бригади, героїв авдіївської промки.
Росіяне приїхали трохи перелякані, коли вже підписували акт, трохи осмілили та звернулися до полковника Oleg Gromadsky, командира 16го бату:
— спасибо вашему поисковому отряду, что сделали такое благое дело…
— чего-чего, какой мы тебе поисковой отряд?
— да… а кто вы?
— ну как кто? Мы бандеры, самые настоящие. Смотри, вот наш батальон, который недавно только из Авдеевки вернулся, вот батальон Донбасс… Это мы воюем на Востоке Украины, защищаем свою землю от оккупантов. Говорю ж тебе — бандеры, которых вы так боитесь!
Ноги у того підкосилися, голос затремтів. І це добре, бо той екран, що створив в їх головах телевізор, можна пробити тільки сильними потрясіннями, картинкою, що порушує втлумачені меседжі інформаційної війни. В природі людини знаходити пояснення, що найпростіше вписати у власну картину світу, щось накшталт «це хороші, мирні українці, вони живуть спогадами про Велику Перемогу, шукають загиблих по сумським лісам та не воюють на Донбасі…». Тому дуже добре, що наші військові зламали їм це фейкове бачення реальності. Їхали вони до нас переповнені пропагандою про злих бандерівців, що гірше за фашистів, а поверталися з останками, документами, гільзою зі свідченням про особу, знайденим поруч із тілом військовим казанком, а найголовніше — з емоціями від побачених урочистостей на честь їх родича, загинувшего на українській землі.
Звісно, що ми не знаємо, як подалі складеться доля цих людей, які разом із всією своєю країною скоюють наразі великий злочин по відношенню до нашого народа, до всього людства, але ми їм надали можливість замислитися та зробити висновки, і це добре, це для них шанс. Втрата таких можливостей для людини даром не проходить.
Екатерина Яресько
