Пенсіонер з одного села викликав поліцію. Cкарживсь, нібито сусід йому на город жуків колорадських підкидає.
— Нащо ти мені їх ото сиплеш?.. Мені що, своїх замало? От тепер тебе заарештують, не будеш більш, — дорікав дід сусідові. І ще там було багато чого селянською мовою, й не розбереш. А якщо розбереш, так то не для друку, а від душі.
Як не дивно, правоохоронці досить оперативно прибули на “місце злочину”.
— Було таке? — питають.
— Авжеж було, — каже спокійно сусід. — Таке було, що діда того вже забирали роки зо два тому до пансіонату за річкою. Випустили чомусь. Треба ж ото вам кататися до нас з міста, світ близький. Пальне витрачаєте та час даремно. Краще б карету білу прислали.
— Мусимо реагувати на скаргу, — відповідають поліціянти.
Протокол склали, поїхали далі по не менш важливих справах.
Та отже чисто з теорії, нащо б таке робити?
Ок, гугл, ти кажеш, знайдеться усе. Навіщо сипати сусідові колорадського жука на город?
— Вибачайте, — відповідає гугл. Але нам й самім цікаво. Якщо дізнаєтесь, то розкажіть, будь ласка…
Проте все ж була у світової історії гучна справа під час холодної війни з тими ненажерами з родини листоїдів.
Як американці соцтабір жуками бомбардували
Уряд Східної Німеччини 1950 року заявляв, що для зриву продовольчої програми імперіалістичні палії війни розробили підступний план. Над полями НДР з літаків скинули смугастий десант, тобто колорадського жука. Нібито більшість картопляних полів була окупована шкідником, на боротьбу з яким були мобілізовані школярі. «Усі на війну проти жука!» — закликали плакати того часу, на яких жуки-янкі зображалися в армійських черевиках і касках.
Радянська пропаганда стверджувала, що від колорадської анексії постраждали й інші країни Варшавського договору, зокрема Польща та Чехословаччина.
У відповідь на звинувачення сусідів у Західний Німеччині були надруковані картонні листівки у вигляді колорадського жука. Частину відправили на адресу муніципалітетів, а частину скинули з повітряної кулі над територією НДР.
Правда чи пропаганда? До речі, історики пишуть, що під час Першої світової війни у Франції планували залучити колорадів до війни проти німців. Під час Другої світової війни Німеччина стверджувала, що розробка ентомологічної зброї здійснюється у союзників СРСР, сама ж працювала над створенням власної армії листоїдів для знищення врожаю супротивника.
Чому б ото й американцям не розкидати було жуків за допомогою авіації. Проте як би ж ці жуки пішки зі своєї Мексики дісталися би Східної Німеччини?
Скажуть, так то ж американці. А то рідний сусід. Йому воно нащо? А от спробують хоч би раз колоради дідову картоплю, й не повернуться вже до сусіда. Бо в діда ж набагато смачніша, “горбачьовка”. Не їли ж бо, виходить, жуки картоплю з городів сусідки НДР, тобто загнивальної ФРН. Ідеологічне неприйняття мабуть було, тільки соціалістична картопля їм до смаку приходилась.
Якби колорад був куркою або свинею
Гугл багато ще про тих ненажер картопляних розповів, що воно за інсект такий. Наприклад, червоний колір личинок — це зовсім не фарба сорому, як здавалося би поетові. Коли вони поїдають листя картоплі, то перетравлюють майже усі пігменти. А каротин не перетравлюють, як той дід сусіда. Отже той каротин накопичується в тканинах і надає личинці такого кольору. “Під моркву”, як то кажуть.
При наближенні небезпеки колорадські жуки не тікають, а падають на землю і прикидаються мертвими. Тобто і поліція з ними нічого вдіяти не зможе, бо що ж з того мерця взяти.
Як би та комаха з неабияким апетитом була би куркою, то інша справа. Бо самка колорада за один день відкладає від 5 до 80 яєць. Усього влітку вона може відкласти до тисячі яєць. А курка, навіть найплодючіша — не більш тридцяти на місяць.
Нещодавно дослідники Західного університету зробили, на їхню думку, сенсаційне відкриття: колорадський жук має унікальну здатність під час зимової сплячки відновлювати свої м’язи.
«Ця здатність відрощувати мітохондрії на весь м’яз пояснює, як жуки можуть заощаджувати енергію всю зиму і бути готовими до польоту та негайного спарювання навесні», — прокоментували вчені результати дослідження, опублікованого в авторитетному журналі PNAS.
Що за мітохондрія така? Пишуть, що це двомембранна органела, наявна у більшості клітин еукаріот. Напевно, корисна річ, якщо вчені так радіють. Якби жук був свинею, ці мітахондрії на холодець, мабуть, згодилися. А дід той, напевно, ще й в прокуратуру написав би заяву: чому сусід так мало сипле йому того жука.
Може, річ не зовсім у смугастих шанувальниках пасльонових культур. Бо в діда дружина молода. Ну як молода. Діду тому вісімдесят років з гаком ще до обіда було. Молода.
А люди бачили, як вона з сусідом на городі стояла.
Отже, було? — питаємо в сусіда.
— А що було? Було. Стояли. За агрокультуру розмовляли. За пестициди.
Як ото поліція поїхала від сусіда, дід одразу до нього пришкандибав.
— Ну що сказали? Посадять тебе? — цікавиться.
— Квитанцію тобі передали, — посміхається сусід.
— Яку ще?
— Таку. Тепер виклик поліції платний, не чув?
— Хіба? Чого це я платитиму? — дивується дід.
— Бензин дуже дорого зараз коштує. А вони аж звідки їхали. Ось і рахуй, діду.
А ти як думав. За позов теж платитимеш. Та й за судові витрати.
— Та в мене ж пенсія…
— Пенсії тобі не вистачить. Треба буде позичати у банку. Кредит братимеш…
Взагалі то, певні народні спеціалісти дають кілька оригінальних порад, як зменшити кількість колорадів. Стверджують, що краще саджати картоплю вночі, щоб жуки не бачили, де вона зарита. Чи зовсім припинити вирощувати ту картоплю, а також томати і баклажани, бо їх листя теж подобається колорадам. Нехай сусідові буде гірше, бо до нього прийдуть усі ті жуки, що розраховували на дідов врожай. Та й молода дружина менш на городі буде проводити часу без нагляду.