Отець Орест (Орест-Роман Сало) – капелан, тобто військовий священник та від нещодавно письменник. Колись, до війни, він служив у греко-католицькому монастирі на Тернопільщині. У 2014 році зголосився бути капеланом на фронті. Саме на його досвіді перебування в зоні АТО у найважчих для України 2014-2015 роках, отець Орест і написав книгу «Прагнення свободи». У п’ятницю, 16 листопада, він презентував це видання у приміщенні харківської «Просвіти».
— Перед моїм від’їздом до зони бойових дій, мені порадили завести щоденник. Я купив записник у Києві. Те що в ньому написано й стало основою для майбутньої книги, — розповідає капелан.
Він був із українськими бійцями в Луганській області. Бачив як з території РФ наших військових обстрілювали із «Смерчів» касетними снарядами. Бачив, як після обстрілу, що перетворив цілий табір на згарище, там цілий і неушкоджений залишився стояти лише простий хрест із двох березових гілок. Він не був військовим і не брав до рук зброю. Але він був на війні. Було важко, та йому допомагали Бог та віра, а сам отець Орест ділився тією вірою з бійцями.
На презентації капелан говорив дуже простими словами. Але вони були красномовніші від будь-яких палких промов політиків. І розповідав про випадки, що траплялися на війні. Ось один з них, схожий на анекдот, що правда дуже страшний анекдот.
«Коли нашим військовим волонтери передавали продукти, вони відвозили їх місцевим мешканцям. Під час роздачі продовольства один із наших бійців, львів’янин, помітив, що на нього постійно дивиться якась жінка. Він запитав, чому вона його так роздивляється. Та відповіла з подивом: в тебе блакитні очі. Військовий зауважив, що це не його заслуга, а його мами з татом. А та жінка пояснила: нам сказали, що у бандерівців очі чорні і (вона зам’ялася) вони їдять наших дітей».
Війна і віра в Бога. Страх і героїзм. Спалахи від вибухів на сході і політичні плакати в Києві. Все це Україна сьогодення. І все це у книзі «Прагнення свободи» отця Ореста.
