У Харкові презентували книгу «Мова радянського тоталітаризму» Лариси Масенко, української дослідниці, докторки філологічних наук та професорки Національного університету «Києво-Могилянська академія».
В своїй праці Лариса Масенко досліджує особливості мови та риторики, що використовувалися за часів радянського тоталітарного режиму. Книга має два розділи. Перший присвячений так званій мові обману, яка мала за мету приховати реальний стан речей в країнах Радянського Союзу.
-Основні риси такої мови – це знецінення слів, це знецінення, власне, їхнього значення. В таких словах мала переважати оцінка. Тобто був дихотомічний поділ світу на «чорне» та «біле». Наприклад, все, що було в Радянському Союзі – чудове та прекрасне, а все що в буржуазних країнах – дуже погано, — каже Лариса Масенко.
У другому розділі, вивчаючи документи каральних органів, авторка досліджує мову ненависті. За словами Лариси Масенко, мова, яка використовувалася в цих документах, була антилюдською.
-Людей які підлягали арештам, репресіям взагалі не називали людьми. Їх називали «елементи», «антирадянські елементи», «контрреволюційні елементи» — це була дуже поширена форма. Було багато принизливих слів, деякі взагалі до живих істот не застосовуються, — пояснює вчена. – Наприклад, використовувалася така форма як «изьять детей у родителей». І от хочу звернути увагу на дієслово «изьять», яке в нормальній російській мові ніколи не вживається до живих істот. «Изьять» можна документ, але «изьять» живу людину — ніколи. А в цих документах вживається.
Також серед слів, які використовувалися в мові радянського тоталітаризму, були «куркуль», «підкуркульник», «український буржуазний націоналіст», «відшепенець» та інші. Всі ці слова застосовувалися радянською владою, аби сформувати негативне та одностайне відношення до певних груп населення.
