Дата двадцяте лютого трагічна та в водночас благородна дата у новітній українській історії. Здавалося б пізніше російсько-українська війна мала і значно трагічніші сторінки, приклади героїзму та самопожертви. Проте саме Небесна сотня перший прикладом того, як ціною власного життя можна перемогти об’єктивно сильнішого ворога. І це не зайвий пафос, це наша реальна історія. До складу Небесної сотні входять и троє харків’ян – Влад Зубенко, Євген Котляр, Юрій Паращук. Саме їх в першу чергу згадували під пам’ятником Кобзарю.
Біля пам’ятника Шевченку зібралося близько 500 чоловік. Над ними майоріли жовто-блакитні прапори. Майже не було партійної символіки. Лише два зелені стяги «Укропу» з краю. Укропівські прапороносці здивовано озирались навкруги.
Вшанувати полеглих героїв прийшли їх друзі, військові та просто небайдужі харків’яни. По периметру місце проведення заходу було очіплено декільками десятків правоохоронців.
-Ми не маємо права залишатися такими, як були раніше, — ці слова часто лунали зі сцени. Їх на різний лад повторювали у натовпі. Виступаючі родичі героїв не завжди могли стримати сльози. Бо ж герої не вмирають, проте вмирають діти, батьки та брати.
Після виступів, молитов духовенства та виконання гімну частина людей розійшлась у своїх справах. А частина пішла до театру «Березіль». Там мали відбутися концерт та вистава приурочені «Небесній сотні».
