Хто про що, а ми знов про Олександра Гололобова. Мабуть нікому не треба нагадувати, що саме трапилось 24 лютого 2022 року. Саме в цей день керівник об’єднаної громади Малої Данилівки зник з «радарів». Перші кілька тижнів він разом з кроликом ховався у підвалі. Чому?! Було страшно. Але страх це інколи таке почуття, яке може зберегти власне життя. Страх державного діяча – вбиває тих, хто довірив йому право розпоряджатися, командувати, діяти. Але це вже лірика.
Перейдемо до фізики.
Перша згадка про громаду, про свій обов’язок до людей у Олександра Олександровича проявилась лише 26 березня 2022 року через місяць та два дні з початку повномасштабного вторгнення рф. О. Гололобов чомусь з’явився з постом в Фейсбуці, та приписав собі дії інших людей. Він написав, що з першого дня тисячі людей в Малий Данилівці получили допомогу. На жаль не написав про тих хто цю допомогу надавав, тому більшість громадян вирішили, що це робив саме він. Але правду не приховати, Олександр Олександрович не мав ніякого відношення до цих волонтерів. Більш того, вони його навіть не бачили.
-
В нашей громаде продовольственное обеспечение в разы лучше, чем где бы то ни было. 99 процентов от раздачи — это не бюджетные средства, это все личный авторитет и помощь от моих друзей.
Те кто этого не ценит кроме президентского пайка получать ничего не будет! – ось такий текст з’явився на сторінці Олександра Гололобова в Фейсбуці 19 травня 2022 року.
Ось така метаморфоза за півтора місяці. І хоча сам пост адресований тим громадянам, які виявили невдоволення тим, що їм не досталися якісь продукти, слова заставили задуматись. По-перше, ми вже знаємо, що не всі продукти в Малої Данилівкі передавались людям потребуючим допомоги. Правоохоронці проводять розслідування фактів торгівлі гуманітарною допомогою на території селища. По-друге, ми вже писали , що навіть курча в наборах зникли, від них залишилися лише гомілки… Про це розповіли нам самі місцеві жителі. А саме головне, що потрібно прочитати між строк – невдоволені моїми діями? Сидить голодними!
Пам’ятаючи деякі дії пана Олександра по вигнанню з влади своїх опонентів, чомусь не здається дивним бажання заморити голодом «бунтівників» з числа пересічних громадян.
Друга дуже дивна річ про яку стало відомо, це відношення до військових. Кожного разу коли до нього звертались наші оборонці з проханням надати трактори для будівництва захисних споруд, він находив якісь відмовки, але техніку так і не дав. Кожного разу коли до нього звертались військові по допомогу в розташуванні бійців він не надав вільного приміщення. Прикладом цього може стати звернення бійців 113 бригади ТРО, багато з вояків підтвердять ці слова.
Ще одне диво для державного діяча – це спроба писати та розмовляти виключно російською мовою. Наш «герой» чекав офіційного роз’яснення від мовного омбудсмена, про те що треба писати і розмовляти з громадянами на український мові.
Проводячи аналіз деяких дій, та висловів Олександра Гололлобова в вузькому колі поплічників (вони стали відомі після його хамських витівок), чомусь так і проситься на язик слово Ждун. Ні він не сидів на лавці спокійно, він щось корисне для мирних громадян робив під час війни, але нічого толкового не зробив для організації оборони та спротиву. Свої дії щодо допомоги ЗСУ він виправдовував тим, що інакше будуть обстрілювати Малу Данилівку, тим що якщо прийдуть росіяни, то він залишиться керувати селищем, бо нема чого інкримінувати. З часом дещо змінилося, але відношення до військових – ні.
