«Первинне – вторинне,
а вторинне – первинне»
(Володимир Войнович «Москва 2042»)
Я не випадково взяв за епіграф цитату з книги Володимира Войновича «Москва 2042» і ось чому. Закон України «Про безоплатну правову допомогу» був прийнятий за часів «Проффесора». Його «глибокі знання» в галузі літератури загальновідомі: він читав, навіть вірші «Анни Ахметової» та знайомий з літературною творчістю «поета Чехова». Але книгу Володимира Войновича «Москва 2042» не читав точно. У книзі мова йдеться про те, що у 2042 р. в Москві засновано МОСКОРЕП (Московську комуністичну республіку), навколо якої проживають вороги (Три Кола ворожості). Звісно, ресурси МОСКОРЕПу значно обмежені. І тому, мешканці МОСКОРЕПу, щоб мати «первинний продукт» (продукти харчування), повинні здавати «вторинний продукт» (вибачте, будь ласка, звичайнісіньке… лайно), яке потім знову переробляється на «первинний продукт». Звідсіля і витікає ось такий «філософський» постулат москорепівців про те, що «первинне – вторинне, а вторинне – первинне».
Мене запитають, чому це я все пишу? А тому, що за Законом України «Про безоплатну правову допомогу» безоплатна правова допомога поділяється на «первинну» та «вторинну». Отже, така невдала, на мій погляд, термінологія містить в собі елемент антиреклами. Та і якось образливо надавати як послугу «вторинний продукт».
Але вся біда не лише в цьому. Сам поділ безоплатної правової допомоги на первинну та вторинну у законі побудований нелогічно. Я хочу зупинитися на первинній правовій допомозі, які надають бюро. Я не стану перераховувати всі завдання бюро, а тільки розгляну більш детально ті види правової допомоги, по які найчастіше звертаються клієнти, а саме: надання консультацій та надання доступу до безоплатної вторинної допомоги. Одна із проблем полягає в тому, що працівники бюро не мають права складати процесуальні документи (позовні заяви, заяви про встановлення юридичних фактів, апеляційні та касаційні скарги тощо).
Друга проблема полягає в тому, що працівники бюро надають безоплатну вторинну правову допомогу (крім захисту) лише в дуже рідких випадках, і тільки за дорученням місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Таким чином, юристи, які працюють в бюро правової допомоги позбавлені судової практики, що безумовно, через деякий час негативно вплине на їх рівень професійної кваліфікації.
Це все одно, що набрати музикантів до симфонічного оркестру, але поставити їм умову, що вони не будуть виконувати музичні твори, а замість того тільки сидітимуть і переписуватимуть ноти.
І я вважаю, що нова редакція Закону України «Про безоплатну правову допомогу» терміново потрібна для того, щоб бюро правової допомоги не перетворилися з часом в нікому непотрібний та неефективний придаток центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Проте, в організації роботи бюро правової допомоги існує ще ціла низка проблем.
З 1 вересня 2016 р. в Україні запрацювали бюро правової допомоги, створені в складі місцевих центрів надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Широко розрекламовані Міністерством юстиції України та Координаційним центром з надання правової допомоги досягненняу відкритті бюро насправдіє нічим іншим, як «потьомкінськими поселеннями».
Створення бюро правової допомоги чиновники від юстиції перетворили на реанімацію управлінь юстиціїпід гучні заяви про «нові цінності» та «інновації та прагнення досконалості».А насправді — це все тільки балачки, за якими – заорганізованість, бюрократизм та авторитарний стиль керівництва. Це спроба створити вигляд, що ідуть реформи без проведення реформ.
Взагалі, на думку приходить старий анекдот про те, як чоловік, який працював на оборонному підприємстві, намагався із поцуплених на заводі деталей зібрати дитячу коляску, а у нього весь час виходив кулемет.
Взявшись втілити в життя будь-яку реформу на зразок цивілізованих країн світу, наші чиновники здатні занапастити і спаплюжити все, до чого докладуть своїх рук.
При цьому вони будуть божитися, що саме так працюють у Європі, Канаді чи Сполучених Штатах, підкреслюючи свою компетентність, і роздмухуючи до небес свою значущість. А ще вони полюбляють керувати жорстко і владно, ну точнісінько великі князі, та й годі.
Ну як не згадати строки Великого Кобзаря:
«Якбививчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Немані пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!»
Відлунали радісні рапорти про відкриття 1 вересня бюро, проте, до цього часу керівництво місцевого центру не спромоглося замовити навіть таблички для бюро.
В Мереф’янському бюро правової допомоги, наприклад, немає до цього часу Інтернет, не працює обладнання. Через це бюро не здатне виконувати своє завдання щодо надання клієнтам доступу до сервісів Міністерства юстиції України. Надавати консультації складно, через відсутність доступу до нормативно-правової бази. Всі бланки заяв та інші необхідні в роботі документи через те, що не працюють БФП багатофункціональні пристрої – принтер сканер, ксерокс), доводиться роздруковувати за власні кошти. А заповняє реєстраційні картки та надсилає до місцевого центру відскановані документи начальник бюро після роботи з домашнього комп’ютера. Я же такої можливості взагалі не маю, бо скільки не звертався до фахівця з місцевого центру, щоб налагодив доступ до пошти бюро та до реєстраційної системи, проте все марно. Але ж відзвітували, що відкрилися вчасно, і керівництво місцевого центру, мабуть, отримало за це премії. Гадаю, що і в інших бюро справи не кращі. Все це свідчить про організаційну неспроможність керівництва. Взагалі, створення системи безоплатної правової допомоги у складі Міністерства юстиції – це фатальна помилка. І те, що система безоплатної правової допомоги є незалежною структурою у складі Міністерства юстиції ніщо інше, як пусті балачки, бо втручання Міністерства юстиції стає в діяльність системи безоплатної правової допомоги стає дедалі більшим.
Атмосфера, в якій доводиться працювати, попри задекларовані цінності, просто жахлива. Буйно розквітає доносительство. Наприкінці серпня я, за дорученням керівника Мереф’янського бюро правової допомоги, зайшов до регіонального центру по буклети про безоплатну правову допомогу.
е встиг я сісти на стілець на запрошення керівника регіонального центру, мені вже телефонує керівник місцевого центру, вимагаючи від мене пояснень, чого я прийшов до регіонального центру без його відома і попереджаючи, що в нього всюди «є очі та вуха». Давньоримський імператор Тит Фла?вій Веспасіа?н сказав: «Володар, який не карає донощиків, тим самим їхзаохочує». Але здається, що в системі, яка ще тільки починає формуватися, доносительство вже є сталою практикою.
Але найбільш аморальне та огидне явище – це перевірки так званих «таємних покупців», коли за завданням керівництва центрів приходить до бюро їх працівник, який під виглядом клієнта намагається знайти компромат на працівників бюро, нишком знімаючи фото, відео або записуючи на диктофон, а потім,повернувшись до центру, таємно від працівників бюро, складає донос. Між іншим, за такі дії ініціаторів та виконавців таких перевірок потрібно притягувати до відповідальності.
І чи можна після цього вірити в гучні заяви Координаційного центру, як то: «Якість послуг, що їх ми надаємо, залежить від рівня взаємної довіри, на якій ґрунтується наше партнерство з громадами, адвокатами, громадськими організаціями, донорами»? Складається враження, що те, що насправді відбувається є віддзеркаленням того, що декларується.
Невже ж доносительство та ось такі перевірки, від яких за версту тхне методами керівництва НКВС-КДБ, є невід’ємним елементом тієї «довіри», про яку так розпинається Координаційний центр і від якої залежить якість послуг?
З цього приводу пригадується анекдот часів «застою» в СРСР:
До лікарні приходить одесит і питає:
— А де тут лікар вухо-око?
Йому відповідають:
— Такого лікаря немає – є вухо, горло, ніс.
Одесит наполягає:
— А мені потрібен лікар вухо-око!
— А навіщо він Вам?
— Тому, що я чую одне, а бачу зовсім інше.
Працівники бюро будь-які свої дії повинні до найменших дрібниць узгоджувати з вищестоящим керівництвом. Складається враження, що незабаром може дійти до того, що потрібно буде узгоджувати скільки разів можна вдихнути повітря і скільки разів видихнути.
Система оплати праці теж бажає кращого: оклад становить близько 1 600 грн. Правда, існує система надбавок та премій. Але нарахування цих надбавок і премій залежить від волевиявлення керівництва. За допомогою такої системи оплати праці керівництву дуже легко впливати на певні категорії працівників. Неугодну людину варто пару-трійку місяців потримати на одному лише окладі, і вона звільниться з роботи, та піде шукати собі кращої долі. А донощикам та підлабузникам є можливість щось «підкинути» «з панського столу».
Я вважаю, що будь-яка обґрунтована критика повинна бути конструктивною. Тому моя пропозиція адресована всім моїм колегам, які взяли участь у конкурсі на посади працівників бюро правової допомоги, заради того, щоб мати можливість «з нуля» побудувати так свою працю, щоб отримувати моральне задоволення від якісно виконаної роботи, отримуючи при цьому достойну заробітну плату.
Для цього потрібно:
1. Запровадити самоврядування працівників бюро правової допомоги, заснувавши орган самоврядування. Буде він називатися Спілкою, Радою чи Асоціацією – вирішувати колективно, всім загалом. Органи самоврядування є в прокуратурі, в адвокатурі, у суддів. То невже ми, працівники бюро правової допомоги гірші від них? Основним завданням органусамоврядування, на мою думку, повинно бути поступовий перехід до такої моделі управління системою безоплатної правової допомоги, де функції центрів будуть зведені до матеріально-технічного забезпечення системи, методичної допомоги та підвищення кваліфікації, а також підбору кадрів.
Це буде одним із основних кроків до того, щоб урятувати систему безоплатної правової допомоги від диктату чиновників, від перетворення її на нещодавно ліквідовані управління юстиції під новою вивіскою.
2. Терміново потрібно заснувати незалежну профспілку працівників бюро правової допомоги для захисту своїх трудових прав, щоб матиможливість запобігати незаконним перевіркам та звільненням. Профспілка повинна укласти галузеву тарифну угоду, колективні договори між центрами та бюро. Особливо звертаю увагу на те, що профспілка повинна об’єднувати лише працівників бюро правової допомоги тому, що якщо до її керівних або постійно діючих органів будуть обрані чиновники з центрів правової допомоги, то вони стануть в профспілці «п’ятою колоною» і зроблять її «кишеньковою», а відтак — всі зусилля по її створенню будуть марні.
Отже, шановні колеги, я сподіваюсь, що серед Вас знайдеться, принаймні, двоє-троє людей, у яких не тремтять коліна і не гнеться спина перед начальством, які хочуть працювати в нормальних умовах в дійсно демократичній установі, де стосунки ґрунтуються на взаємній повазі та довір’ї, де вітають інновації та цінують працівника за професіоналізм, а не за доносительство та підлабузництво. Бажаючих прошу створити ініціативну групу з розробки статутних документів та організації з’їзду працівників бюро правової допомоги. Мої адреса електронної пошти та номер телефону є в матеріалах, які роздавали на установчому семінарі працівників бюро 3 серпня 2016 р.
Врятуймо разом систему безоплатної правової допомоги від диктату чиновників та їх методів керівництва, які загрожують її знищенню! Не дамо чиновникам занапастити систему безоплатної правової допомоги і перетворити її у «вторинний продукт» в сенсі книги Володимира Войновича «Москва 2042»!
Я не боюся, що ця стаття буде підставою для мого звільнення з роботи. Якщо це і станеться, то це не найтяжче випробовування в житті, яке випало на мою долю. Проте, якщо це і відбудеться, то я буду знати, що менезвільнили саме за це, а не на підставі чийогось доносу. У будь-якому випадку, я знаю, що потрібно робити для того, щоб система надання безоплатної правової допомоги в Україні нормально функціонувала, і готовий співпрацювати із своїми однодумцями.
Заступник керівника Мереф’янського бюро правової допомоги, Валерій Гогін