Агресія Росії проти України весь час пов’язується з іменем президента Російської Федерації, Володимиром Володимировичем Путіним.
Проте, російський журналіст і політичний діяч Андрій Андрійович Піонтко?вский вважає, що Путін набагато менше зло, ніж його ідея Русского міра. Суть путінської концепції Русского міра — є ідея унікальності русского.
Що ми розуміємо під концепцією «Русскій мір»?
Сучасні російські апологети Русского міра пояснюють його суть так: «Русскій мір — це глобальний культурно-цивілізаційний феномен, який складається із Росії, як материнської основи і русского зарубіжжя, що об’єднує людей, які відчувають себе русскімі, є носіями русской культури и русского язика, духовно пов’язані з Россією.
Звідки ж ця ідея з’явилась і які її витоки.
Концепція «Русского міра» вперше отримала свій початок в роки т. з. собирательства Русi навколо Московських земель і вже на початку 16 століття викристалізувалась в концепцію «Москва – Третій Рим».
Повернення до цієї концепції здійснено на початку ХХI століття і висловлена патріархом Московським і всєя Русі патріархом Кирилом. Основою концепції Русского міра є:
Православіє
Русская культура і русскій язик
Спільна історична пам’ять та спільні погляди на суспільний розвиток.
Тобто, Русскій мір, як це виходить із назви концепції, це об’днання таких русскіх, які є православними, русскомовними, мають русскую культуру, визнають свою історію як кінцеву істину і мають спільну мету.
То хто ж такі вони, русскіє ХХІ століття?
Це потомки татар, мордви, мокшей, чухон, башкір і ще сотні народів, яких оправославили, змінили їм імена, навчили так званому русскому язику, написали для них історію, створили специфічну культуру зверхності над іншими етносами і народами. Все це супроводжувалось знищенням культури цих народів, їх мов, традицій, історії. Здійснювалось це як владою, так і православним духовенством з впевненістю у своїй правоті.
А.К.Толстой писав: «Якраз духовенство, відвертий ворог старини, привласнило собі право руйнувати те, що йому належало охороняти, і воно настільки вперте у своєму консерватизмі і застигле в своїх ідеях, настільки ж воно ініціативне в частині знищення пам’яток».
Як це проводилось, ми можемо судити з того, як насаджувалось православ’я народам, які поневолювалось Московією.
В 1743-1745 роках проти насаджування християнства повстало мордовське населення Нижегородської губернії (терюшівська мордва). У своїх скаргах до імператриці Єлізавєти, вони вказували, що епіскоп Дмітрій примушує їх до прийняття християнства, тримає в ланцюгах і колодках, б’є «нестерпно, смертно», «багатьох занурює в купель зв’язаними і на зв’язаних же одягає хреста».
Проте, насаджуванням християнства народам, не обмежувалось зміною віри. Епіском Вєніамін, один із ініціаторів насадження християнства на Півночі, відверто заявляв, що «православ’я не тільки повинно просто боротись з чужою вірою, а й чужою національністю…, щоб зробити їх, північні народи, не тільки за вірою, а й за національністю русскімі».
В ХХ столітті, вже за більшовиків, від ідеї створення нового етносу не відмовились, хоча цей процес вже носив нову назву – Совєтскій народ. При цьому обходились без православ’я і духовенства за допомого різних методів і прийомів, в тому числі і системи Головного Упаравління Таборів.
Ніколай Сванідзе, у своїх «Історичних хроніках», упоминає роль наркома НКВС Генріха Ягоди, ідея якого полягала в наступному: «Кримінальних і політичних ув’язнених необхідно змішати на одному об’єкті, відсіяти шляхом природнього відбору ( на будівництві Біломорканалу було залучено 280 тисяч в’язнів, 110 тисяч залишилось там навіки), переплавити в страху і голоді, а потім відлити в одну єдину форму. Отриманий невідомий до цього часу людський продукт — головна технологічна розробка совєтської цивілізації, яка знайде застосування в різних областях життя».
Комсомольські всесоюзні будівництва, війна, каральна система зробила свою справу і вже на 24 з’їзді КПРС (1971р.) було теоретизовано положення про Совєцкій народ, як нової історичної спільноти. Визначалась така спільнота, як нова історична, соціальна і інтернаціональна спільнота людей, яка має єдину територію, економіку, соціалістичну за змістом культуру, союзну загальнонародну державу і спільну мету – побудову комунізму.
Проте, комунізм так і не було досягнуто, а дезінтеграція Радянського Союзу взагалі все змінила. Концепція «новой общності людей – совецкій народ» стала не актуальною, але не змінила прагнення Кремля до домінування над людьми. І вже в кінці ХХ століття почала знову формуватися, але вже на новій основі, концепція «Русского міра». Формували цю концепцію російські інтелектуали Петро Щедровицький, Юхим Островський, Гліб Павловський, Валерій Тишков та інші. Обгрунтуваннями концепції стали сотні наукових статей, круглих столів, дискусій, написані дисертації. Знову відбулось повернення до участі у цьому процесі духовенства і ролі православ’я. Основою концепції «Русского міра» є твердження про унікальність русскої людини. Один із сучасних ідеологів Русского міра, Алєксндр Дугін, сказав: «We have our special Russian truth…» (Ми маємо нашу спеціальну русскую правду).
Проте, ідеологи Кремля на Русском мірє в окремо взятій країні не зупинились. Патріарх Московський і всієї Русі Кіріл, виступаючи 3 листопада 2009 року на відкритті ІІІ Асамблеї «Русского мира» в Москві, запропонував використовувати новий термін — «страна русского мира».
На думку патріарха, країна відноситься до «русского мира» якщо в ній російська мова використовується як мова міжнаціонального спілкування (тобто — державна), розвивається російська культура, зберігається загальноісторична пам’ять (тобто — написана російськими істориками).
Отже, вже тоді закладались ідеологічні основи майбутньої експансії Росії за межі своїх кордонів.
Але, ідеологія без практики – ніщо. Практична імплементація Русского міра поза межами самої Росії ми могли спостерігати в Придністров’ї, Осетії. Зараз ми не тільки спостерігаємо спробу експансії Русского міра в Україну, а й на власній шкірі відчуваємо його.
Дехто ще до цього часу має думку, що це Майдан спровокував агресію Росії проти України, але це не так. Експансія Русского міра на сусідні держави планувалась давно і передбачала не лише захват земель, а мала значно ширші межі. Проте, плани м’якої окупації Русскім міром України перешкодив якраз Майдан. Іменно Майдан і втеча президента України Віктора Януковича зламали всі плани Росії і апологетів Русского міра, а тому все пішло не так, як планувалось. Прихильників Путіна і Русского міра знайшлось в Україні не настільки багато, щоб перехопити ініціативу і зламати волю народу. Замість всієї України, Росія отримала дотаційні Крим і частину Донбасу. Як виявилось, в Україні ідея арійського племені з якоюсь додатковою хромосомою була підтримана лише невеликою частиною навіть тих громадян України, які вважають себе русскімі.
Які ж плани виношувала Росія щодо експансії Русского міра в Україні?
Ще в 2012 році Антон Брєдіхін, секретарь Ростовського регіонального відділення «Российский Социально-Консервативный Союз» партії «Единая Россия», презентуючи проект комплексного анализу регулювання міграційних процесів до Сибіру і на Далекий Схід «Ермак 2.0» заявив (мова оригіналу):
«Буду кратким: базовая суть вопроса заключается в создании благоприятной основы для миграции (в начале трудовой) на территорию Северной Сибири 7 миллионов украинцев, в основном из западной части страны, на Восток — Забайкалье — 3,5 млн кавказцев, и дисперсное расселение путем перенаправления миграционных потоков из Центральной России в Зауралье 5 млн таджиков и киргизов «.
Які ж це «благоприятниє основи»? Ні, це не розбудова інфраструктури в Сибіру чи будування житла для переселенців. Це не створення більш «благопріятних основ» життя в Сибіру у порівнянні з українськими. Тут зовсім інше: це руйнування всього, що забезпечувало нормальне життя в Україні. І ми це бачимо на прикладі окупованого російсько-терористичними бандами Донбасу: руйнування інфраструктури, житла, знищення чи вивезення в Росію підприємств, які забезпечували робочі місця та нормальне життя жителів донецького регіону.
А як же це — «диспесное расселение»? Словник підказує, що дисперсія – це «разложение, рассеяние, разделение». Але при чому тут ця дисперсія до тих, кого переселяють? Тим більше, що словники термін «дисперсія» якось не пов’язують людьми. Це більше технічний термін.
Прояснює питання, що таке «диспесное расселение», член Громадської палати РФ політолог Сергій Марков: «10 узбеков + 10 киргизов + 10 индийцев = русская деревня». Виявляється все просто: в покинуте село, десь на крайній півночі, поселяють 10 кавказців, 10 українців, 10 таджиків, 10 киргизів. Бригадиром, хоча більш підходе термін «смотрящій», ставлять руського і за два роки там «русская дєрєвня». Чи це робиться за згодою, не пояснюється. Тобто, методом перехресного скрещування змішують ці етноси і на виході «русская дєрєвня».
Сьогодні словами Володимира Жиріновського планка переселення етнічних українців до Сибіру за Урал вже підвищена до 15 мільйонів.
Ось така тактика планів Кремля і Русскава міра відносно України і українців. І ці плани підтримують 85% русскіх, чи тих, хто вважає себе русскімі. Вони згодні на це, вони вітають захват земель сусідів, переселення народів… І заради чого? То хто ж вони? Як тут не згадати слова російського піаніста зі світовим ім’ям Андрія Гаврілова: «Експеримент по створенню «нового чєловєка» вдався».
Русскій мір — це ракова пухлина, яка розповзається по світу.
Тільки хірургічне втручання і резекція метастазів спасе світ від цього фашизму русского типу, але хто і коли візьметься за цю справу?
Андрій Безуглий, політичний оглядач
