Наскільки сильно змінився твій світогляд в порівнянні з домайданівським часом та майданівським?
Не змінився. Я лише утвердився у своєму світогляді. В націоналістичному світогляді. Війна для усіх правих – це шанс і можливості. 25 років країна жила в умовах, коли складно було виховувати чоловіків. Армія гнила, розбазарювалася. Парамілітарні угрупування ніколи не утримувалися державою. І всіляко підтримувався лише один вид поведінки: чоловік – заможна людина, яка забезпечує сім’ю, і жодним чином не виражає своєї чоловічої природи. Я радий цим змінам в суспільстві, до яких призвела війна.
Після полку ти подався в політику. Чому? І чому саме в Національний Корпус?
Ще до звільнення, десь на початку 2017 року стало зрозуміло, що проблеми, з якими ми воюємо на передовій, починаються в іншому місці. Це проблеми політичні. Неможливість завершити війну, через імпотентність військового й політичного керівництва створює нам тільки додаткові втрати. Яким би ти не був навченим, готовим підрозділом, таким, як «Азов», ти все одно будеш зазнавати втрат і воювати не рухаючись ані вперед, ані назад.
Стало зрозуміло, що битви й війна не виграні найперше в Києві. А з іншого боку, хто, як не військові, знають шлях до перемоги? Не секрет насправді, що Національний Корпус багатьма сприймається, як партія «Азову», як партія ветеранів. Частково це правда. Ніхто так не розуміє проблем війни, як наша партія. Для себе, як для націоналіста, я не міг обрати ніякої іншої партії. Це велика честь – наближати перемогу в колі однодумців з НК.
Яким було розуміння політичних процесів в Україні до того, як ти сам потрапив в політику?
Зрозуміти наївність власних поглядів дуже корисно. Зрозуміти, що політика твориться не так, як бачать широкі верстви – неймовірно корисно. Не все так просто, як здавалося на війні, коли ти дивився на те, що відбувається в Києві і думав: «блін, а чого саме вони при владі й чого їх усіх не можна посадити?». А коли ти побачив, що у кожного Портнова є власні прокурори, судді, а у кожного Шуфрича є власний регіон, де він цар і що вибити їх з політики та взагалі з життя України досить складно. Але те, що Україна – це щось між феодальною державою та ринковим злодійством мусорів, було для мене не секретом.
Труднощі в політичній діяльності, які досі важко побороти?
Ці труднощі лежать в площині, яка вирішувана лише в далекій перспективі. Я кажу про інфантильність нашого народу. Кожен, хто пообіцяє сьогодні в виборчій діяльності молочні ріки та кисільні береги, отримає свій відсоток підтримки. Наш народ поки, що не зрозумів, як відрізняти марнословів від реальних політиків. І коли ти взаємодієш з таким народом, виявляється дуже складно пояснити, навіщо партії потрібна хороша програма, бо вони її не читають. Дуже важко проводити зустрічі з виборцями, бо там вони витребовують у тебе заасфальтовані двори та не говорять про зовнішню політику. Їм вона не цікава.
Найвдаліша та найпровальніша події пов’язана з саме твоєю політичною діяльністю?
Почнемо з найпровальнішої — парламентські вибори 2019 року. Там легко оцінити результат і для мене, як для голови виборчого штабу Максима Жоріна, це був не вдалий результат. Ми не перемогли. Усі виборці погналися за «зеленими», а зараз видно, як вони за все це поплатилися. Найвдаліша? Мабуть, Золоте. Ми тоді розмістилися в селі, яке мало відійти в сіру зону, через домовленості Зеленського в тристоронній контактній групі. Військові не наважилися покидати цивільних, і ми відстояли шмат української території. Організували волонтерську допомогу місцевих, про яких забула влада. І зняли ганьбу з української зброї, яка не віддала на поталу українців. Мирний план Зеленського тоді сильно загальмував.
Що далі? Твої плани на майбутнє, як політичного діяча?
Хочу, щоб в Україні була ядерна зброя. Це той і щит, і меч, який дозволить розвиватися нашій державі в будь-яких варіантах зовнішньополітичної ситуації. І хочу повернути Крим.
Що треба робити, щоб Україну не спіткали найбільші побоювання патріотичної спільноти?
Це які? Експансія «рашки»? Треба воювати. Повномасштабна війна зараз абсолютно не популярна серед широких верств, але саме така війна вирішить багато наших проблем.
З іншого боку – лише об’єднавча історія для широких мас населення призведе до успіху нашу державу. Чи масовий прихід до Збройних сил, який завершиться наступальною операцією, чи колективна праця задля великих звершень Нації, від ядерної зброї до економічної незалежності від РФ – це має бути потуга мільйонів українців. Наразі ж ми хворіємо на хуторянство.
Твій прогноз на майбутнє для України. Якою буде наша держава через 10 років?
Перше – або нас вже не буде, бо РФ готується до повномасштабної агресії десь в районі 2022-2023 років, а Зеленський готується до місцевих виборів. Або ми, як держава, маємо стати регіональним лідером. Через 10 років Путіна не буде в живих, але питання, як Україна використає ці 10 років до цього знаменного дня. Ми маємо бути готовими до перемог.