Російські медіа-ресурси, як інструмент поширення дезінформації щодо України

Моніторинг липневого інформаційного фону

Соціально-економічна ситуація у Російській Федерації опинилася у критичному стані. Високий рівень захворюваності на COVID-19, економічні збитки та соціальне напруження, обвал цін на нафту, рішення щодо нових санкцій у зв’язку із будівництвом “Північного потоку 2”, активізація військового контингенту Туреччини на території Близького Сходу, що входить до сфери інтересів РФ, протестні заходи у Хабаровську та Владивостоці.

Здавалось би, інформаційний простір Росії має бути перенасиченим матеріалами про вищезазначені проблеми та шляхи їх вирішення. Але ж ні, аналіз медіа-продуктів у РФ свідчить про те, що блогери, політологи, журналісти висвітлюють зовсім інші проблеми, які, на їх думку, більше хвилюють російських громадян. Саме у такий спосіб ці медіа та Інтернет ресурси створюють вигідний Кремлю порядок денний.  

До топових тем, які активно дискутуються у ток-шоу на телеканалі Росія-1, новинних медіа та Інтернет ресурсах відносяться акції протестів у США та, традиційно, події в Україні. При цьому інформація про Україну подається у повністю або частково викривленому вигляді. Російський інформаційний простір перевантажений новинами про Україну, а не обговоренням внутрішніх подій соціально-економічного характеру, на що звертають увагу вже і у Росії. “Іншими словами, це пропаганда, а не інформація. Мета ж очевидна: щоб створити, а потім управляти громадською думкою,” – так прокоментував засилля новин про Україну на російському телебаченні Володимир Познер. Але владу РФ не цікавлять настрої та побажання власних громадян.

Липень традиційно є періодом відпусток, але ж, вірогідно, це не стосується працівників медіа-груп, які створюють новини, присвячені Україні. Наведемо два приклади липневих подій, яким найбільше приділено уваги з боку медіа товариства північного сусіда.

“Інформація про нібито вихід України з Мінських угод“

У червні – липні цього року у медіапросторі Російської Федерації почали поширюватися повідомлення у різних інтерпретаціях про те, що Україна виходить із Мінських угод. Дана теза вперше з’явилася 5 липня у ході прямого ефіру ток-шоу “Вечір з Володимиром Соловйовим”. Надалі меседж постійно ретранслювався на телеканалах “Росія 1”, “Росія 24”, медіаресурсах – “Lenta.ru“, “Rusvesna.su”, “Украина.Ру”, “Журналисткая правда”, “Царьград”, “РИА ФАН”, “ПолитЭксперт”, “Военное обозрение” та ін. Більш того, маргінальні російські політологи заявили проте, що Росія та інші учасники “Нормандського формату” повинні ввести проти України певні обмеження та відповідальність з метою вплинути на виконання нею Мінських угод.

Водночас цій тематиці присвятили увагу й певні українські політики та експерти. Саме під заголовком “Україна фактично вийшла із Мінських угод” з’явилось інтерв’ю 18.07.2020 на Інтернет сторінці телеканалу “112.ua” з Віктором Медведчуком. У цьому інтерв’ю була піднята тематика проведення місцевих виборів у контексті, у якому вона обговорюється і на російських телеканалах.

Насправді, інформація про те, що Україна нібито вийшла із Мінських угод жодним чином не відповідає дійсності. Зазначене питання з’явилося після того, як українські високопосадовці заявили про неможливість проведення восени місцевих виборів на непідконтрольній території Донбасу.

Офіційні тези української влади виглядають таким чином:

–  необхідність внесення змін до Мінських угод;

– неможливість за об’єктивними причинами, у тому числі технічного характеру,  проведення таких виборів;

– необхідність детального уточнення повного офіційного тексту Мінських угод з метою уникнення маніпуляцій проти України навколо них.

При цьому, перші особи держави не заявляли про вихід України із Мінських угод, проте російська пропаганда намагається висвітлювати події саме у тому контексті, що нібито Україна вийшла із переговорного процесу. Це робиться для того, щоби показати, що Росія начебто виконує Мінські угоди, а Україна – ні, а також задля намагання дискредитувати українську владу як таку, що не бажає наближення миру на Донбасі.

Більшість політичних експертів в Україні заперечують можливість проведення виборів на непідконтрольної частини Донбасу без повернення Україною контролю над кордоном. З такою думкою неможливо не погодитись. Без повернення контролю над кордоном мешканці зазначених територій будуть побоюватися голосувати за кандидатів або за політичні партії, до яких РФ та так звана влада ОРДЛО має негативне ставлення, не кажучи вже про організацію прозорого та чесного виборчого процесу. Проте окремі українські ЗМІ, діяльність  яких традиційно пов’язують з нав’язуванням російського порядку денного, намагаються розповсюджувати тези про те, що місцеві вибори на непідконтрольній Україні території Донбасу потрібно проводити незалежно від факту наявності контролю над певною ділянкою державного кордону України. При цьому аргументом для них є саме нібито виконання цього пункту Мінських угод. Така позиція також задовольняє окремі політичні партії, які вважають, що змогли би в ході проведення місцевих виборів набрати більшість у місцевих радах.

Потрібно також дослухатись до думки експертів, які вважають, що Кремль не зацікавлений якнайшвидшому поверненні окупованої частини Донбасу Україні, а одна із головних його цілей – підтримання у інформаційному медіапросторі тематики протистояння влади України власному народові на Донбасі, а також утискання прав, свобод та законних інтересів мешканців цієї території. Тому зазначена тематика буде і надалі активно дискутуватися не тільки у ток-шоу на російських каналах, але й в українському медіапросторі, особливо восени. Кому це вигідно – не важко вгадати. 

Справедливо також буде зазначити, що деякі можливі помилки української влади також надають можливість Росії доводити ситуацію з урегулюванням конфлікту на Донбасі до абсурду. Від Володимира Зеленського, коли він заступив на посаду Президента України, більшість експертів у сфері безпеки та міжнародних відносин очікували заяв про об’єктивну неможливість виконати окремі положення пп. 9 та 11 Мінських угод. Українська влада повинна була ще рік тому зафіксувати на міжнародних зустрічах необхідність внесення змін у Мінські угоди та документально оформити свою позицію. Всі умови для цього були: і міжнародна, і повна внутрішня підтримка. Наразі ситуація складніша, ніж у 2019 році, тому Росія й надалі буде будувати свою інформаційну політику, у тому числі використовуючи помилки української влади, при цьому застосовуючи прийоми маніпуляції фактами.

“Підтримка Україною, у тому числі військового характеру, однієї із сторін азербайджано-вірменського конфлікту“

12 липня 2020 року на кордоні Азербайджану та Вірменії відбулися локальні бої із застосуванням зброї. Того ж дня російські ЗМІ та їх ретранслятори почали поширювати тези про те, що Україна у цьому конфлікті стала на бік Азербайджану. Ця теза була поширена у негативному контексті. При цьому окремі російські та вірменські медіа групи стали розповсюджувати цей нарратив у інформаційному просторі Вірменії, намагаючись звернути увагу на нібито вороже ставлення України до цієї держави.

Насправді, ми бачимо тут намагання більше посварити Україну з Вірменією, а також спровокувати у її громадян негативне ставлення щодо України та забезпечити подальшу підтримку дій РФ проти України. Зазначена інформаційна хвиля була піднята після заяви 12 липня Міністерства закордонних справ України про те, що українська сторона виступає за політичне врегулювання ситуації на основі дотримання суверенітету і територіальної цілісності Азербайджанської Республіки в її “міжнародно визнаних кордонах”.

Характерною рисою інформації, що поширювалася у багатьох російських медіа ресурсах, була неповнота тексту зазначеної заяви, а саме відсутність словосполучення “в її міжнародно визнаних кордонах”. Тобто в заяві українського МЗС не йдеться про вороже ставлення до Вірменії. Це є маніпуляцією з боку Російської Федерації та вказує на наявність подвійних стандартів. Так, наприклад, є офіційна позиція Республіки Білорусь про визнання суверенітету України у межах міжнародно визнаних кордонів, тобто у тому числі й території АР Крим, проте російські медіа ресурси у цьому випадку не використовують зазначений інформаційний привід.

Водночас, російські пропагандистські Інтернет ресурси продовжили розвивати цю тематику далі. Так, 25 липня з’явилась інформація на Інтернет ресурсі “Lenta.ru” про те, що Служба безпеки України курує участь українських націоналістів в азербайджано-вірменському конфлікті на боці Азербайджану, посилаючись на заяву 24 липня представника “народної міліції ЛНР” Якова Осадчого. Також ця особа заявила про нібито підготовку націоналістичних провокаційних акцій у Харкові, Запоріжжі та Києві стосовно громадян вірменської національності. Вказане повідомлення було ретрансльовано на декілька десятків відомих російських Інтернет видань попри відсутність жодного підтвердження.

Очевидно ця історія буде продовжена. І це зрозуміло, адже для Росії дуже важлива підтримка не тільки політичних кіл Вірменії у питаннях щодо України, але й важливо завіряти та переконувати вірменських громадян, що Росія і так звані “ЛДНР” підтримують саме їх.

Не слід забувати, що на території Вірменії розташована 102-а російська військова база, і зміни у настроях громадян Вірменії можуть поставити питання про доцільність її подальшого перебування. Крім того мешканцям цієї країни варто приділити увагу дослідженню подій 2014 року у Криму, де також знаходилася російська військова база. На сторінках російських медіа ресурсів вже з’являються статті політиків та експертів про те, що конфлікт між Вірменією та Азербайджаном може бути вирішеним лише при входженні цих країн до складу РФ.

І це лише липень, прогнозуємо збільшення кількості російських маніпуляцій з наближенням місцевих виборів в Україні.

У якості ймовірних цілей наступних інформаційних атак з боку Кремля виділимо зокрема наступні:

  • намагання відволікти населення РФ від внутрішніх проблем,
  • дискредитація українських високопосадовців,
  • підтримка політичних партій, прихід до влади яких вигідний Кремлю;
  • зниження довіри до України з боку міжнародної спільноти,
  • посилення протестних настроїв всередині України.

Віталій Ткаченко, експерт Європейської експертної асоціації

Загрузка…