Сергій Жадан — знаний в Україні та за її межами митець. Знаний не лише за свою літературну творчість, а за послідовну громадянську позицію та соціальні проекти. Активна участь у Харківському Майдані, допомога дітям бійців АТО та дітям з прифронтових зон зробили Сергія чимось на кшталт символу активного українського творчого прошарку. Та й до війни він брав участь у різних соціальних заходах. Під час відкритого інтерв’ю в Харкові, приуроченого до майбутнього фестивалю “Дорога на Схід”, письменник розповів про значення культурного розвитку східних теренів України та його значення для країни загалом.
Про “двомовність”
Я законослухняний громадянин України. Мені достатньо керуватися Конституцією України, де написано, що державна мова в нас одна… Я просто проти того, щоб українці влаштовували “мовні війни”. Мені здається, що українізація полягає в тому, щоб робити якісний продукт, заповнювати ті “лакуни” (у культурі — прим. ред.), прогалини яких в нашому суспільстві більш ніж достатньо. Якщо ти будеш намагатися примусити любити українську мову, то з цього навряд чи щось вийде. Навіть навпаки, це може викликати якусь зворотну реакцію.
Про відношення влади до проблем культури
Нещодавно ми їздили з допомогою до інтернату, який знаходиться у місті Новоайдар. Там зараз новий мер, який спочатку воював, а потім залишився в місті. Перше, що він зробив — дуже добре відремонтував Будинок культури. Головне, що він гроші на ремонт Будинку культури не вкрав, і не побудував на них, наприклад, церкву, супермаркет або заправку, на якій міг би відмивати гроші. Мені здається, що це дуже правильно і знаково. Чим більше у місцевої влади буде розуміння, що культура — це не “п’ята точка” в сім’ї, а, можливо те, з чого потрібно починати, тому що вона є візиткою. Там, де є хороша візитка, там знайдуться й інвестиції на церкви з супермаркетами.
Про міф “недостатньої уваги культурним проблемам сходу”, що призвів до війни
Донбас і Крим окупували, тому що туди прийшли російські танки. Не було б там танків — не було б і окупації. Прийшли б вони на Харківщину — окупували б Харківщину. І потім ви б говорили: “Харків це не Україна, бо ми ним не займалися”. Ми взагалі ці 25 років нічим не займалися. Так, зараз стало більше ініціатив у культурі. Але, проїхатись по Харківськім районам, там їх, тих ініціатив, не так вже й багато. Це проблема загальна для всієї України. Але, що це причина окупації, я б не сказав.
Про звинувачення у “лівацьких” поглядах, на недоречність участі в “правому” фестивалі “Бандерштат”
Разом з нами (з гуртом «Жадан та собаки» — прим. ред) на “Бандершататі” співало 2000 глядачів. А одна людина потім написала статтю, що це “не правильно”. Двом тисячам сподобалось, одній — ні. Ось і все. А цей розподіл (на “правих” і “лівих”) він переважно є у Facebook. Там люди готові померти за Україну, та свою ідею. А у “живому” спілкуванні вони значно простіші, відкриті. Всі дурниці, пов’язані з нав’язуванням ідеологем зазвичай зникають…
Про мету фестивалю “Дорога на Схід”
Фестиваль, в першу чергу, не для того, щоб “западенці” спілкувалися із “східняками”. Тут правильніше сказати, щоб “східняки” спілкувалися ще з більшими “східняками”… Ми маємо перестати відноситися до власної етно культури — як до якогось “шароварного” явища. Це недооцінений пласт культури, який може сказати нам багато про нас самих.
