Встановлення нових монументів, пам’ятників, як виявляється, є такою ж неоднозначною проблемою як і їх недавнє знесення.
За останній час було проведено і проводиться декілька конкурсів: конкурс на монумент для встановлення на площі Захисників України, який завершився вибором проекту, який інакше як диверсія проти України не назовеш, конкурс на встановлення монументу Небесній Сотні, який планується встановити на одноіменній площі (раніше це була площа ім.М.Руднєва), конкурс для встановлення монументу на площі Свободи, який, як повідомляють соцмережі, закінчився досить дивним вибором імперського московського-імперського пошибу знаку.
Тяга до імперскості, а більш точно до коллабораціонізму з ворогом, який розв’язав гібридну війну проти України, не нова. Пам’ятник скульптора Сейфаддіна Гурбанова васалу Золотої Орди Олекса?ндру Не?вському та святому російської православної церкви, був споруджений влітку 2004 року і встановлено у серпні 2004 року, в дні святкування 350-річчя міста Харкова. Розташований він у сквері навпроти Олександро-Невського храму та Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні № 15. Кошти на встановлення пам’ятника виділили з бюджету Московського району. Власне там йому і місце, біля психлікарні.
Проте, щодо конкурсу… Після кривавого закінчення Майдану в Києві, в Харкові Майдан продовжувався ще аж до 28 вересня 2014 року, тобто того дня, коли був повалений пам’ятник Леніну. То ж майже з наступного дня вже постало питання: що буде на місці пам’ятника і чи треба щось там встановлювати.
Харківська міська влада на той час заявляла про наміри відновити пам’ятник Леніну, повалений 28 вересня на площі Свободи. За словами Харківського міського голови Геннадія Кернеса, скульптуру вождя пролетаріату відновлять на тому ж місці.
Відновлювати пам’ятник готовий був взятись і придворний скульптор Олександр Рідний: » встановити Леніна — це вчинок, це круто! Або хоча б розфарбувати, як в Артемівську. Геніальний проект сучасного мистецтва! Просто шикарно! Брюки пофарбували у жовто-синій, шарфик йому повісили — адаптували до ситуації… «. Ну, зрозуміло… Чаво ізволітє-с-с… До речі, іменно проект цього скульптора був вибраний на конкурсі монумента для встановлення на площі Захисників України. Добре, що патріотично налаштовані харків’яни вчасно розібрались з цим вибором і поки-що чи то відклали, чи то скасували результати конкурсу. Адже навіть звичайній людині, яка далека від мистецьких ньюансів стало зрозуміло, що проект не що інше, як тиха ідеологічна диверсія, коли підчас війни намагаються встановити монумент який не мобілізує, а деморалізує, закликаючи в підтексті здатись ворогу і припинити боротьбу за свою Вітчизну. Навіть якщо скульптор і вбачав щось по-своєму, або чітко виконував завдання (чаво ізволтєс-с-с… гроші не пахнуть…), то вже ж таки в складі жюрі були люди, які на відміну від інших, далеких від мистецтва членів комісії, діяли свідомо, осмислено і усвідомлювали прямі та посередні наслідки такого вибору. Їм навіть довірено виховувати дітей і молодь…
Ситуація змінилась, швидка окупація Російською Федерацією не відбулась. Відповідно, змінилась і позиція голови Харківської міської ради щодо відновлення пам’ятника Леніну на площі Свободи. У вересні місяці минулого року міський голова Генадій Кернес заявив проте, що на місці реконструйованої ділянки з’явиться новий монумент. За його словами, найближчим часом буде оголошено конкурс на кращий проект, а обов’язковими критеріями пам’ятника повинні бути тематична відповідність Харкову і відповідні параметри.
Відразу після такої заяви голови на сайті ХМР з’явились ряд петицій з варіантами майбутнього пам’ятника. Це і Кадуцей – жезл глашатаїв у греків, який міститься на гербі Харкова, це і пропозиції встановити пам’ятник одному із керівників та ідеологів національно-визвольних рухів Махатмі Ганді, це і українському вченому, винахіднику, громадському діячу і засновнику Харківського університету Василю Каразіну, перенісши вже готовий пам”ятник, який знаходиться біля центрального входу університета в реконструйований сквер, це і філософу Григорію Сковороді. Також були пропозиції встановити пам’ятники якійсь Людмилі Гурченко, проте така петиція, як всі інші, не набрала необхідної кількості голосів.
Як повідомив замісник директора Департаменту містобудування, архітектури і генерального плану – начальник управління містобудування і архітектури, головний архітектор міста Сергій Чечельницький, що ще з того моменту, як був знесений пам’ятник Леніну, в департмент містобудування і архітектури весь час поступали пропозиції що встановити і де, на місці колишнього пам’ятника чи в центрі скверу. Пропозиції різні: фонтани, скульптурні композиції, флагштоки, стели, обеліски, колони, тощо…. Зрозуміло, що кожен митець намагається залишити після себе слід, то ж не дивно, що пропозицій було достатньо.
Як нам розумілось, концепція цього пам’ятнику повинна була враховувати те, що сквер знаходиться між двома будівлями університету, площею Свободи і пам’яткою архітектури будівлею Держпрому. То ж ці параметри, як нам розумілось, і мав на увазі голова ХМР: Університет – Харків, як студентське місто; Держпром – Харків-індустріальний; площа Свободи – і найбільша в Європі, і символ свободи. Тож, концентрація студентства, індустрії та свободи і повинні були б стати основою для прийняття рішення при виборі представлених на конкурс проектів. І це повністю відповідало б тематичній відповідності Харкова, про що говорив голова Харківської міської ради.
Крім того, на площі вже є пам’ятник – це архітектурна пам’ятка Держпром. Ця пам’ятка архітектури навіть мала нагоду бути включеною до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Проте стараннями архітекторів міста під час „талановитої” реконструкції 2004-го подвійні касетні дубові рами були замінені на металопластик по ціні дубових, а перспектива внесення Держпрома до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО з реальної перетворилася на примарну. Але, все одно Держпром є окрасою і візитною карткою Харкова. То ж те, що мало було б бути встановлене в сквері повинно доповнювати чи підкреслювати пам’ятку архітектури Держпром та бути одночасно символом Свободи (площа Свободи) і символом студентства. Так нам вбачалось і нам думалось, що такої ж думки челавєчкі від архітектури.
Але, не все відбувається так, як вбачається і думається. В кінці-кінців конкурс був оголошений і проекти були виставлені в Будинку Архітекторів.
І що ж ми там побачили?
В центрі на самому почесному місці імперскій стовп-стела з хрестом на верхівці колони.
В перекладі з давньогрецької термін „стела” означає стовп або колона. В сучасному розумінні під словом стела розуміється в якості монументальної міської форми в архітектурних ансамблях, але частіше в якості надгробка. Ось так… Надгробка… То ж цей надгробок по кому чи по чому? По Свободі?
Тепер далі… На цьому надгробку встановлено хрест. Хрест кому-чому? Хоча тут є пояснення. Гібридна війна почалась не в 2014 році, а за багато років до її мілітарної частини. Експансія державного православія московського пошибу проявлялась в тому, що в кожному районі Харкова були побудовані храми московського патріархату. Після того, як агресія Російської Федерації стала явною, такі дії харківської влади інакше як ідеологічною диверсією назвати не можна. І здійснювали цю диверсію якраз учасники вже цього дійства: виділ земельних ділянок під забудову, проектування, узгодження, будівництво… То ж можна не сумніватись, що символічність цього надгробку – продовження тієї ж диверсії: експансія державного православія московського патріархату. Сказати, що це не усвідомлювалось і не усвідомлюється учасниками цього процесу, це визнати їх некваліфікованими.
Доповнюють даний надгробок чотири фігури: Фігура в латах аля кіношного Александра Невського Ейзенштейна, татарин з луком і великим птахом на руці, сидяча молода людина і кобзар… При чому тут російський воїн до України? Або татарин? А кобзар для чого в цьому імперському ансамблі? Як нагадування про знищених українських кобзарів? Чи для залякування, щоб не повадно було відриватись від московського улуса?
Звичайно, автори цього „одоробла”, як влучно назвали цей витвір ще задовго до його оприлюдення як переможного в конкурсі, а це скульптори Анна Іванова і Олександр Рідний (ми вже згадували про нього раніше), головний архітектор Харкова Сергій Чечельніцкий і його брат Павло Чечельницький, концепцію розписали не так, як ми. Але ж для тих, хто буде проходити повз це „одоробло” концепцію читати не будуть… Перехожі будуть задаватись питанням: а для чого в Харкові оцей імперський надгробок? Для чого це одоробло в студентському, науковому і індустріальному місті?
То ж постає питання: як таке стає можливим? Перш за все кидалось в очі те, що конкурс вже заздалегідь був налаштований на один прокт, проект „одоробла”. Наочно це виглядало в порівнянні з іншими проектами, які були виставлені в Будинку архітектора. Фундаментально підготовлені проекти були тільки це одоробло та ще горщик схожий на той, в ньому подають тушковане м’ясо в деяких кафе чи рестораціях на Сумській, але знову ж таки з церковною тематикою московського пошибу. Всі інші явно, хоча і мали сенс та мали реальне право бути розміщеними в сквері як такі, що вписуються в тематичну відповідність, Університет-Держпром-Університет-площа Свободи, були виготовлені нашвидкоруч або були представлені лише в картинках, то склалось враження, що їх виставили для кількості, знаючи наперед, що переможцем буде інший проект. Також, там були дублікати такого ж одоробла, але з різницею в тому, що на вершечку замість хреста поміщено тризуб… І це можна зрозуміти: „чаво ізволітє-с-с… Еслі надо, то і двуглавого арла там паместім”.
Які висновки можна з цього зробити? Беззубість і бездіяльність влади в сфері спротиву інформаційним атакам ворога в умовах гібридної війни, створила умови для того, щоб агенти впливу Кремля знову активізувались. Вибір цього проекту цьому прямий доказ. Російська Федерація у розв’язаній гібридній війні використовує безліч методів, які в мирний час можливо і не сприймались би як загроза.
Одним із таких методів є метод «якорєнія» від слова «якор». Суть цього методу виписаний у роботі С.А.Зелинського (С.А.Зелинский «Иформацийно-психологическоє воздействие на массовое сознание». Скифия, Санкт-Петербург, 2008. 403с.), одного із найбільш відомих спеціалістів з інформаційних технологій впливу на людську свідомість.
С.Зелинский пише: «Спосіб «якоріння» — це залучення позитивних спогадів з метою наступного моделювання поведінки такого іншивіда (з метою нав’язування йому своєї волі). В даному випадку в результаті застосування «якорів» бар’єр психіки на шляху інформації від маніпуляторів знімається шляхом виклику в психіці даного індивіда позитивних спогадів. Для маніпуляторів в даному випадку необхідно рзрахувати зусилля, а також виявити ті спогади із минулого, при нагадуванні яких у об’єкта маніпуляцій знижується бар’єр критичності на шляху інформації, яка виходить від маніпулятора.
Назва «якір» походить ще і від того, що в результаті певних технологій можливо програмувати об’єкт маніпулювання як би на майбутнє, ставлячи «якорі» в той час, коли індивід відчуває будь-які позитивні емоції. «Якір» може ставитись словом, жестом, образом… Пізніше, при повторенні подібного слова, жестів чи образу в момент, необхідний маніпулятору, цензура психіки об’єкта маніпулювання буде тимчасово ослаблена, а значить, від буде здатен виконати волю, що йому нав’язують, причому, виконати з радістю, із захопленням, самовідданістю.
Прикладами такого «якоря» може бути фотографія, розповідь, будь-який матеріальний предмет, який викликає позитивні емоції».
Встановлення такої імперської стели-маяка – це тиха диверсія. Залишається лише сподіватись, що громадськість Харкова прокинеться і не дозволить знущання над Харковом. Очевидно, що цим проімперським проектом повинні зацікавитись соціологи, психологи, спеціалісти з питань методів гібридної війни і спротиву інформаційним атакам ворога, які б оцінили характер впливу цього одоробла на харків’ян і гостей міста, на дітей і молодь, яким жити в цьому місті.
Андрiй Безуглий
