З першого жовтня і до кінця року всі чоловіки, хто не пройшов військову службу та придатний до неї у віці від 20 до 27 років повинні з’явитися до воєнкоматів. Критерії відбору є дуже суворими, отже, «забирають в армію» далеко не всіх. Воювати нікого не відправлять, адже до участі в «Операції об’єднаних сил» залучають лише тих, хто має достатній досвід. На сьогодні потрапити до лав бойових військових частин можуть не лише тільки «контрактники», а лише ті з них, хто пройшов навчальну програму у відповідних навчальних центрах за спеціальностями.
Окрім призову на строкову службу з листопаду стартує призовна кампанія по призову офіцерів запасу, які закінчили свого часу військові кафедри у вищих навчальних закладах, мають військові звання та відповідні військово-облікові спеціальності. Це вже призов офіцерів, які отримають відповідний статус та грошове-матеріальне забезпечення. Але і новоспечені офіцери аж ніяк не підуть «на передову» — їх чекає щонайменш піврічне або річне навчання у військових вищих навчальних закладах, після чого ще стажування у військових частинах (звісно не в зоні «Операції об’єднаних сил»). Швидше за все, в більшості з офіцерів запасу, призваних до лав ЗСУ, так і не з’явиться можливість прийняти участі в бойових діях на Донбасі.
Ніхто зараз нікого вже не ловить по вулицях, проте, навіть у поточному та минулому роках можна було побачити у ЗМІ заголовки: «Незаконно хапають юнаків на вулицях!». Один мій колега-журналіст, хоча нібито з патріотичного видання, регулярно пише тільки негативні статті про армію, особливо про харківські військкомати, постійно дає публічні поради «як закосити від армії», проте, ніколи не бачить жодних недоліків у діях МВС України. Також, постійно приходиться чути нав’язливі чутки про «нову хвилю мобілізації» та «охі та ахі» домогосподарок та тему «у жодному разі не можна відпускати синка до війська». У пам’яті — написи на паркані біля військкомата у Харкові “МОГИЛИЗАЦИЯ” та у Львові на паркані Личакіського цвинтаря — “Герої тут”. От даваймо розберемося, кому вигідно, щоби у нас пройшла мобілізація, а кому — не вигідно.
Перед виборами 2010 року Юлія Тимошенко обіцяла виборцям, що «призову більше ніколи не буде» і таким чином додала собі рейтинґу. Пізніше мобілізацію дійсно скасував Янукович. При цьому, нібито зовсім випадково, за рік до цього всі військові частини ЗСУ в Криму були переведені на «контракт». Як наслідок – на лютий 2014 року там був значний некомплект особового складу, а «контрактники» з числа місцевих не були готові дати відсіч агресору. Як каже російський телеклассик – «Случайность – не думаю».
Війна вже триває — її почали не ми. У країні залишилась частина населення, яка повірить будь-якій пропаґанді найбагатшої у світі людини (Путіна). І навіть у те, що, насправді, це Україна або США почала війну (звісно США якось більш приємно для «руського розуму»). Росія нарощує озброєння та її громадяни проходять строкову службу у набагато гірших умовах. Мережа Інтернет заповнена реальними зйомками знущань «дідів», особливо з числа кавказців, а також тувінцев та калмиків над слов’янами у російській армії, навіть випадками сексуального насильства. Порівняйте навіть відношення до полеглих вояків: в Україні пантеон слави – «Герої не вмирають», а на Росії – таємні поховання та кошти родичам «за мовчання». Так само і щодо полонених – Україна готова до обміну «всіх на всіх», Росія навіть не визнає своїх вояків своїми. Сумно навіть дивитись на маму російського солдата Агеева, що воював на Донбасі та потрапив у полон, яка розповідає побрехеньки про свого сина.
Всі ті проплачені «Расеєю» або діючи з вузькополітичних та корпоративних інтересів вітчизняні політики або горе-писаки зазвичай добре знають, що призовне військо та мобілізація — це не тільки чинник військової потуги країни. Це ще і школа справжнього громадянина, і тому така орґанізація збройних сил діє у багатьох розвинених країнах світу. Особливо це стосується тих країн, що мають самотужки протистояти більш чисельному агресорові. Найбільш яскравий приклад – це держава Ізраїль, де служать поряд з юнаками і дівчата. Постійно згадую слова судді Мамалуя, який пішов у 14му добровольцем: «Я вихований так, що не можу відсиджуватися, коли ворог захоплює мою країну!». Мамалуй, будучи суддею, добровільно пішов рядовим на фронт. Проте, нажаль, в нас є ті, хто боїться їдти на навчання офіцерів запасу, навіть не на війну. І це при тому, що в більшості випадків спеціальності офіцерів запасу – це не танкісти, пехотниці або розвідники. Як правило, це військово-інженерні та військово-медичні спеціальності (в Харкові за розподілом квот левова частина – військові медики). Ось два яскраві приклади – лідери Харківських осередків «Українського вибору» Андрій Лесик та «Руху нових сил» Іраклій Імнадзе. Військово-облікова спеціальність Лесика Андрія – військовий медик, а Іраклія Імнадзе – військовий психолог. Проте, Лесик Андрій, який в 2012 знімав та викладав в мережу роліки про свої візити до військкомату та проходження обліку, в 2017 дуже перелякався, отримавши повістку до військкомату. Іраклій Імнадзе взагалі відмовлявся отримати повістку.
З початком виборчої кампанії ми знову почуємо політиків з їх мантрами про відміну призову. Політик, що вже змінила косу на хвіст, знову говорить про необхідність спрямування бюджету не на якусь там армію, а на вчителів та пенсіонерів. Скоро і про призов почуємо. Але, кожен патріот, якщо йому від двадцяти до двадцяти семи — військо на Вас чекає. Познайомтеся із тими, хто нещодавно відслужив та переконайтеся, що нема там нічого страшного. Якщо Ви, як я, з якихось причин до війська поки не ідете або не підете ніколи — для Вас є Територіальна Оборона (до неї записують теж у воєнккоматі, там заняття по півдня раз на тиждень). Є велика кількість військових клубів, козацьких організацій. Вмійте тримати зброю, щоби ворог її на нас не наставляв!
Разом переможемо!
Ігор Алєксєєв
