Сьогодні минає 72 роки як нацистська Німеччина підписала капітуляцію у Другій Світовій Війні. Для одних країн почався новий відлік історії, у інших на зміну коричневій окупації прийшла червона. У Празі радянські війська ще добивали німецький спротив, а в Україні точились бої між загонами НКВД та нашими бійцями УПА. Українці у цій війні встигли повоювати і під своїми прапорами, і під прапорами своїх ворогів як західних, так і східних. Та все ж, для переважної частини Європи пекельна м’ясорубка добігла кінця.
Пройшов час. «Гібридна» російська пропаганда взяла на озброєння все краще від радянських та нацистських «спеціалістів». «Безсмертні полки» почали нагадувати українцям про перемогу одного тирана над іншим. Наче з Кремля гнилою лапою їх потягли на нове поле бою. Ось тільки марно. Вони перебувають з Богом. Там, де жодним пропагандистам до них вже не дотягтись, там, куди можуть долетіти лише молитви. Знаючи це, Владика Ігор (Ісиченко), Архієпископ Харківський та Полтавський Української Автокефальної Православної Церкви, здійснив молебні на місцях пам’яті Другої Світової Війни у Харкові.
Молебні проводились у трьох місцях. Найперше,Владикою був відвіданий «Меморіал жертвам тоталітаризму» в районі лісопарку. Там у братських могилах поруч лежать останки українців та поляків, розстріляних радянською владою у 1938 -1940 роках. Українці стали жертвами репресій, поляки були військовополоненими. У Харкові було розстріляно більше 4000 військовополонених поляків. Зараз на місці їх поховання стоять тисячі табличок з іменами та званням.
Наступним пунктом став Меморіальний комплекс Слави, присвячений загиблим радянським бійцям. Мільйони українців загинули під червоними прапорами у період з 1941 -1945 років. Вони демонстрували героїзм та відвагу. І недоречно, навіть злочинно, звинувачувати їх у тому, що вони бились «не на тому боці». Просто у зіткненні двох тоталітарних монстрів для нас не було «того боку». Як і на «Меморіалі жертвам тоталітаризму» було покладено квіти – їх принесли активісти Харківського осередку партії «Свобода», що супроводжували духівництво.
Останнім пунктом призначення для Владики Ігоря став пам’ятний знак воїнам УПА у сквері Молоді на Пушкінській. Як і на попередніх місцях, священик провів коротку поминальну службу та виголосив промову-проповідь.
— Ми звикли казати, що та війна завершилась у 1945 році. Та для українців вона триває й досі. Зараз вже немає загрози із заходу, проте залишився ворог зі сходу. Він використовує ті самі методи, майже ті самі гасла. І так само наші воїни б’ються з ним під українськими прапорами. Ми маємо пам’ятати, що лише у єдності ми можемо перемогти. Єдність має бути у цінностях, у вірі, у церкві. Нам необхідно мати одну єдину церкву української традиції – це запорука того, що ми зможемо перемогти не лише ворога зовнішнього, а й внутрішнього, — наголошує Владика Ігор.
Під жовто-блакитним та чорно-червоними прапорами знову залунала молитва. Молитва за Примирення та Україну.
