Незважаючи на те, що гібридна війна, розв’язана Російською Федерацією, вже йде третій рік і було достатньо часу для того, щоб ознайомитись з особливостями цього типу війни, серед патріотичних сил Майдану, в умовах дії Мінських угод, спостерігається невизначеність з напрямками дій і зусиль.
Майдан 2013-2014 років мав конкретну мету: не дати угруповуванню Віктора Януковича, який тоді був Президентом України, продати Україну разом з її громадянами Російській Федерації з її нацистським Русскім міром. Після вторгнення 20 лютого 2014 року російських військових підрозділів, анексії Криму і початком бойових дій на Донбасі одна частина активістів Майдану пішла у добровольчі батальйони на захист своєї Батьківщини, інша розпочала волонтерський рух з допомоги як добровольчим батальйонам, так і армії, яка зазнала нищівної шкоди за всі роки незалежності і, практично, не була готова до відбиття атак ворога. Тобто, на той час перед Майданом і патріотами не виникало проблем з визначвенням напрямків своєї активності.
Іменно добровольчі батальйони і волонтерство зіграли чи не найважливішу роль у піднятті духу патріотизму в усій Україні і зупинили, шляхом значних втрат, підступну навалу Русского міра. Добровольчий рух виграв час і дав можливість відновити регулярну армію, пряме завдання якої і є захист суверенітету та територіальної цілісності України.
Проте, з часом, коли армія стала відновлюватись, набирати сили, добровольчі батальйони стали не тільки непотрібні, а й заважати, оскільки не всі із них розуміли і бажали розуміти всю небезпеку Русского міра та загальну стратегію і тактику ведення спротиву агресії Російської Федерації. З часом добровольчі батальйони були розформовані, а їх бійці влились у склад нацгвардії, збройних сил, тощо. Одночасно і народний волонтерський рух став затухати. З одного боку через те, що населення стало видихатись, а з іншого боку армійські структурні перетворення зменшили потребу у такій допомозі. Якщо на початку війни добровольчі батальйони і підрозділи нацгвардії, збройних сил потребували абсолютно все, від шкарпеток до набоїв, то зараз потреба вже більш специфічна: прилади нічного бачення, дрони, рації, оптика для снайперських гвинтівок, та й самі снайперські гвинтівки в окремих випадках постачаються волонтерами. Тобто, той народний рух, який виник під час Майдану і в перші місяці збройної агресії Російської Федерації, потребує перенаправлення і визначення у напрямках своєї діяльності на етапі, коли начебто бойові дії і не ведуться, а війна продовжується і кожен день ми отримуємо повідомлення про загиблих та поранених на лінії зіткнення з російсько-терористичними угруповуваннями.
Крім того, Майдан дав можливість найбільш активним майданівцям самовизначитись і ця частина Майдану започала власні проекти: одні пішли у політику, другі огрантились, треті повернулись до звичних бізнесових справ, які за два роки занепали… Інша, ж значно чисельніша частина Майдану, залишившись без організаторів, втратила інтерес і повернулась до свого повсякденного способу життя. І, що найбільш є небезпечним, є така небезпека, що частина із них зневірюється у правоті своїх дій.
За таких умов виникає необхідність у розібратись: а що робити далі, як діяти в умовах, що склались? Війна продовжується і цей перепочинок, якщо так можна вважати Мінські угоди, є лише один із тактичних елементів загальної стратегії гібридної війни. Щоб відповісти на це питання, виникає необхідність усвідомити що таке гібридна війна і які дії треба здійснювати, щоб надавати спротив підлому і підступному Русскому міру.
Суть гібридної війни не є новою, специфіка стратегії і тактики гібридної війни, окремих її елементів, добре описано в роботах закордонних і, особливо, військових аналітиків і експертів Русского міра, які і розробляли її. Окремі елементи гібридної війни зустрічались у різних війнах і раніше, але тільки Російська Федерація у війні проти України застосувала весь комплес елементів гібридної війни. Власне цьому сприяли і умови: інтегрована економіка і родинні зв’язки, інтегрованість культур, відсутність реального кордону, наявність ворожого флоту на території України. Все це разом сприяло застосування всіх відомих елементів гібридних атак.
У спрощеному вигляді, для наочності, об’єкти напрямків атак ворога можна показати схематично у вигляді мережевої війни, яку представив російський політолог Валерій Коровін.
Представлена ним кільцева схема напрямків атак включає в себе шість напрямків, або секторів, на які, в залежності від ситуації, переспрямовуються концентрація ресурсів ворога. І, слід відмітити, що мілітарна частина не є основною, а головні зусилля мають інформаційно-пропагандистьку природу.
Власне, ця схема пояснює і суть асинхронності, або асиметричності, застосування ресурсів у гібридній війні. Суть його полягає в тому, що якщо у об’єкта агресії виявляється вразливий той чи інший сектор, туди і направляються всі зусилля агресора. При цьому, військовим діям відводиться другорядна роль, особливо на перших етапах. Головні ресурси ворога спрямовуються на інформаційно-психологічні, економічні, фінансові, дипломатичні, політичні заходи. У своїй сукупності вказані заходи дезорганізовують систему державного управління, а держава, обєкт агресії, несе економічні, політичні, територіальні збитки. Населення деморалізується, а сама війна не сприймається війною. Мілітарному ж елементу відводиться роль лише на завершуючому етапі. Начальник Генштабу ЗС РФ Валерій Герасімов підкреслював, що роль невійськових способів в досягненні політичних і стратегічних цілей значно виросли і за своєю ефективністю співвідношення військових і невійськових заходів співвідносяться як 1 до 4. До того ж, невійськові методи є дешевшими за мілітарний.
Нехтування особливостями специфіки стратегії і тактики гібридної війни може призвести не тільки до військової поразки у цій війні, а й до втрати державності і суверенітету нашої Батьківщини. За словами начальника генштабу ворога Валерія Герасімова «Пренебрежительное отношение к новым идеям, нестандартным подходам, к иной точке зрения в военной науке недопустимы. И тем более недопустимо пренебрежительное отношение к науке со стороны практиков» источник.
MariA Snegovaya з Institute for the Study of War вважає, що
«The information war and the war in Ukraine are by no means over; Russia is reaccumulating forces to strike again. Hence, it will keep learning, and is likely to come up with more sophisticated informational tactics». источник
І дійсно, як ми бачимо, ворогом на даному етапі, в умовах дії Мінських угод, використовується інша стратегія і тактика. Якщо на першому етапі Русскій мір опирався на колаборантів із числа рускоязичного населення України, на заздалегідь створені проросійські громадські організації і їх протиставлення україномовним і українським патріоттичним силам, то зараз тактика ворога змінилась. Зараз ми можемо спостерігати зміну тактики Русского міра у гібридній війні, де зусилля покладаються на своїх законсервованих агентів у всіх ешелонах влади України та внутрішне невдоволення пересічних громадян для вирішення цілей, які поставив перед собою Русскій мір.
Прикладом зміни тактики є останні події з відставкою уряду, руйнуванням коаліції, активізацією проросійських і сепаратистських громадських організацій, спробами викликати масові заворушення або «третій майдан» в Україні.
Розглядаючи ці події з точки зору мережевої війни, всі ці події чітко вкладаються в теорію гібридної війни. Вихід безпосередньо на Президента прикривав Прем’єр-Міністр Яценюк. Цькуванням Яценюка з вимогою його відставки без підготовленої заміни і членів Кабінету Міністрів створював хаос в економіці і прямий вихід на цькування Президента ( що ми і спостерігаємо зараз). Одночасно Самопоміч, Радикальна партія О.Ляшка і БЮТ виходять з коаліції у Верховні Раді і сворюється хаос в політичній сфері. В цей же час на Харківщині, Одесі, Запоріжжі проводяться антиукраїнсьбкі заходи з вимогами особливих статусів. В ЗМІ і соцмережах розкручуються болісні теми про тарифи, податками на пенсії, Липецькою фабрикою з наміром викликати невдоволення і спровокувати так званий «третій майдан». Кожен день СБУ повідомляє про затримання та попередження терористичних актів. Розвідка повідомляє про облаштування складів боєприпасів на лінії зіткнення, що свідчить про підгготовку до наступальних дій. Все це розгортається напердодні травня, відомого Одеською трагедією і святом «Дєди ваєвалі».
Якщо ці події розглядати з точки зору мережевої війни, то все укладається в ту ж таки схему Валерія Коровіна.
Але не вийшло. Прем’єр-міністр подав у відставку лише тоді, коли була визначена кандидатура нового чільника уряду і був сформований новий склад кабінету міністрів. У Верховні Раді сформували нову коаліцію. Силами патріотів і за мовчазної згоди влади були нейтралізовані спроби проросійських сил розкачати ситуацію різними «особливими статусами» і іншими знаковими датами для антиукраїнських сил. СБУ теж працювало на упередження і до мілітарної частини стратегії гібридної війни не дійшло.
Але чи є привід для заспокоєння? Немає. Володимир Горбулін правий: все це лише початок. Ворог не спить. Тепер потрібно готуватись до осіннього загострення. Розкачування ситуації продовжується. Про це свідчать зібрання всяких там громадських організацій «За мир» (гарно звучить), різні економічні форуми, які «знають що робити». Але мета у них одна: відвести увагу населення від збройної агресії Російської Федерації і звести все до «громадянської війни на Донбасі», а щодо Криму, то це начебто був «вільний вибір кримчан».
То ж що за таких умов повинен робити Майдан?
Перш за все – зібратись і усвідомити, що ця війна надовго і ворог даремно час не втрачає. Змінюється лише тактика, а загальна стратегія залишається незмінною – знищення України як держави і перетворення громадян України на своїх підданих. Можливо, що потрібно не тільки згуртувати Харківські патріотичні сили, а й ініціювати всеукраїнський з’їзд Майданів.
По-друге – структуризувати напрямки своєї діяльності з урахуванням специфіки гібридної війни з визначенням відповідальних за сфери чи сектори протидії атакам ворога.
По-третє – працювати з населенням. Фактично, всі заходи Майдану проводяться з тим контингентом, який не треба переконувати у любові до України і патріотизмі. Основна ж маса знаходиться поза впливом майдану і вариться у своїх переконаннях, або ж є вразливою для витонченої, підлої і підступної пропаганди русскіх. Майдан, за деяким виключенням на рівні статистичної похибки, не працює з молоддю профтехосвіти і вищих навчальних закладів. Якщо в школах Харкова хоч якось здвинулось завдяки втручанню Майдану і, зі слів посадової особи департаменту освіти харківський досвід зараз переймають інші області, в системі профтехосвіти і ВНЗ взагалі нічого не проводиться.
В-четверте — зосередити свої зусилля на тому, щоб примусити владу на місцях виконувати ті приписи, які видаються центральною владою. Правових підстав для цього достатньо. За виявлення прогалин в законах – вимагати їх усунення. І цей пункт, можливо, найважливіший. Сил майдану недостатньо для всеохопної роботи з населенням. Та й влада сама зацікавлена у активній роботі громадського суспільства. Потрібно не протистояти владі, а конструктивно співпрацювати з владою у необхідному напрямку і примушувати владу на місцях діяти. Повинно працювати громадянське суспільство, а не чекати, коли прийде «…барін, барін сам увідіт, что плоха ізбушка»
Власне з такою стратегією і треба визначитись у першу чергу.
Все інше – це вже тактика.
Власне, на мою думку, потрібно визначитись зі стратегією і, відповідно до неї, планувати тактику і дії.
Андрей Безуглий