Ліберальні цінності у всьому світі не повільно, але впевнено здають свої позиції. Європа як їх колиска та головний промоутер на світовому ринку ідеологій відчуває це особливо гостро. Про те як вирішити цю проблему та чи це проблема взагалі з’ясовували 1 листопада у Харкові. В ході відкритої дискусії «Криза ліберальної демократії та шлях України» також спробували зрозуміти: які наслідки ідеологічної кризи у Європі вплинуть на Україну.
Серед учасників дискусії були відомі харків’яни: письменник Сергій Жадан та генеральний директор Національної телекомпанії України Зураб Аласанія. Компанію їм склали виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Олександр Сушко та генеральний директор «Центру Ліберальної сучасності» (Берлін) Ральф Фюкс.
Судячи зі слів останнього Європа почала розуміти, що ліберальні цінності – система вразлива та не надто стійка. Зараз вона зіткнулася з подвійним викликом. По-перше це автократичні режими РФ, КНР та у певній мірі Ірану. Їх небезпека в тому, що вони пропонують добробут та безпеку громадян без демократії. Інший виклик – внутрішній. Це право радикальні рухи, що набирають сили у Європі та США.
Що торкається України та її проблем з лібералізмом, то найкраще їх визначив Сергій Жадан
— Проблеми демократії та ліберальних цінностей для українських політиків – як ікона у бандитському офісі. Подивіться на передвиборні гасла наших політиків: «армія», «мова», «церква», «добробут». Про лібералізм там не йдеться, — говорить письменник.
Сергій пояснює це тим, що гасла та ідеї лібералізму не мають цінності для наших політиків. Вони говорять про те, що цікавить широкі кола електорату.
Крім того, від одного із спікерів прозвучала думка, що Україна просто знаходиться ще не на тому рівні демократичного розвитку, щоб у неї з’явилися подібні проблеми. У майже всіх Європейських країн є проблеми із мільйонами мігрантів із країн Африки та Близького Сходу. Для більшості з них ліберальні, та й взагалі демократичні цінності неприйнятні. В Україні цієї проблеми немає. Як не має проблеми протипоставлення національної ідентичності із демократичними цінностями. Всі українські дисиденти та борці за незалежність мали досить демократичні погляди на суспільний устрій. А ось активізація правих рухів в Україні має зовсім іншу природу.
Праві, як активна частина суспільства, мають рішучість та силовий ресурс. Коли якась країна стикається із зовнішньою агресією ці сили активізуються, щоб протистояти їй. Більш того: саме вони стають авангардом протидії агресору, у тому числі й на інформаційному фронті.
Учасники дискусії чомусь не провели паралелі між схожою ситуацією у країнах ЄС. Праві там це не просто кремлівське лобі, російський фактор не першопричина їх активізації. Цього б не було якби не криза ліберальних цінностей. Головний зовнішній – мігранти багато з яких поводять себе не відповідно нормам поведінки та законами європейців. Та диспутанти не загострювали увагу на цьому.
Натомість Ральф Фюкс слушно зауважив, що зміни у суспільстві, зміни у технологіях, зміни у світовій політиці виявились аж надто стрімкими для багатьох європейців. Не всі зрозуміли, не всі прийняли нову еру. Так само, як і ті, хто були на вістрі змін не зовсім адекватно оцінили її небезпеки та виклики.
Україна поки що відстає від ЄС на шляху розвитку демократії. Як сказав Сергій Жадан: «на марафонській дистанції Європа вже пройшла 30 км, а ми лише 3 км». Але всі погодилися, що українці не мають часу проходити той самій довгий шлях.
Дозволимо собі продовжити порівняння письменника. Україна має можливість дуже швидко наздогнати Європу. Той хто йде позаду бачить місця, де лідер спотикався і падав, і може оминати їх. Сам представник Німеччини – Фюкс визнав, що європейська система цінностей потребує переформатування та виправлення низки помилок.
Можливо саме Україна колись зможе допомогти Європі знайти баланс між патріотизмом та свободою, самоповагою та бажанням захищеності? У будь якому випадку українцям потрібно для початку вирішити свої проблеми.
