ХНУРЕ – 100 днів нового ректора

Прийшов час підвести перші ітоги роботи нового керівника одного з найкращих ВУЗів краіни

ХНУРЕ – 100 днів нового ректора
фото insidernews

У інтернет-просторі раз по раз піднімаються каламутні хвилі щодо ситуації навколо Харківського національного університету радіоелектроніки. Навіть зараз, коли колектив, нарешті, не лихоманить від політичних та адміністративних чвар. Коли ми нарешті сіли та почали ретельно аналізувати виконання вимог МОН, шукати вирішення наших застарілих проблем у навчальній роботі, науці та адмініструванні. Ніхто з нинішніх керівників ХНУРЕ не є бізнесменом або політиком, отже всі вони цілодобово зосереджені виключно на своїй основній роботі. Можна сказати, що ми досягли певної гармонізації в управлінні університетом, ми спостерігаємо розуміння і підтримку дій керівництва переважною більшістю колективу. І вже безглуздо на кожному кутку галасувати, що ми щось робимо не так,  якби воно могло бути за минулого керівника.

Наші справи вочевидь йдуть на краще, і нам не соромно перед Україною за свою роботу. Якщо ж є якісь претензії у тих, хто програв – то ця проблема, скоріше за все, має розглядатись на іншому, більш високому рівні – у  різних аспектах діяльності законодавчої, виконавчої та судової гілок влади щодо їх ролі у існуванні проблемної ситуації у ХНУРЕ. Ця ситуація виникла внаслідок накладення багатьох негативних чинників – як внутрішніх, так тих, які від нас не залежать. На щастя, криза в ХНУРЕ була подолана, і це потребувало чималих зусиль та консолідації на різних рівнях державного управління. Ми побачили, що, нарешті,  можна почути голос колективу, можна його підтримати, можна переступити через особисті, політичні та кланові інтереси на користь збереження одного з найсучасніших державних ВНЗ України.

Приклад поведінки нашого колективу, нашої боротьби дає наснагу іншим навчальним закладам, як діяти, якщо у них так само склалась патова ситуація щодо виборів керівництва, як звернути на себе увагу, подолати конфлікт, вижити і розвиватись далі.

Ми стали своєрідним полігоном для політико-правових випробувань нового Закону про вищу освіту. Мабуть, не залишилось жодної лазівки в цьому законі, яку б не використали деякі прудкі та заповзяті адвокати, які за вказівками зацікавлених осіб раз по раз блокували вибір нашого колективу. Хочеться насамперед, щоб на високому законодавчому рівні було зроблено висновки з цієї жорстокої «апробації» закону про ВО, адже в процесі його реалізації виявилось забагато проблемних і непояснених позицій, які і породили багато конфліктних ситуацій, невдоволень та зайвої казуїстики. Не один раз створювались юридичні колізії, які не мали вирішення, інакшого, ніж  внесення змін до Закону. Але на це поки що бракує політичної волі.

Отже, необхідна всебічна робота над помилками. Без неї не буде прогресу у жодному ВНЗ, де стається зміна керівництва. Закладений в Законі механізм переобрання керівника робить можливим таке саме брудне маніпулювання виборчим процесом, яке ми бачимо у сучасній політиці. Чи потрібна за цих умов повна автономія ВНЗ? Ні, поки не відлагоджено державну систему управління освітою, поки не подолано феодальну роздрібненість «царьків» від освіти – не можна відпускати університети на самоплив і віддавати державні кошти незрозуміло під кого. Бо тих грошей у нас і так обмаль.

Феномен багаторічної боротьби за ректорство — не поодинокий в Україні. Приклад ХНУРЕ унікальний тим, що у нас люди у більшості своїй дуже освічені, пильні, згуртовані і добре поінформовані повз будь-яке керівництво. Бо це є наш фах – керувати інформаційними потоками та аналізувати їх. Правду кажучи, керівництво таким колективом є надскладною проблемою, бо нікому рота не стулиш, будь-яка негативна дія знайде свою оцінку та протидію.

Болісна боротьба колективу університету відбувалась на тлі тектонічних політичних струсів і повністю збіглась із відповідними подіями у країні. Ми стали своєрідним освітнім Майданом і зоною «освітньої АТО» із своїми боями та втратами. Все це відбувалось у державі Україна і потребувало державного ж втручання та захисту. Але для цього мають існувати обопільне бажання і сили для перемоги. Для нас сил і підтримки вистачило, нас не розхитали і не спокусили авантюрні інноватори від освіти. Мабуть, це є загальною рисою, особливо притаманною Харківщині — здоровий прагматизм, критичне мислення та прагнення збереження освітньо-наукової еліти, самоповага та усвідомлення своєї стратегічної ролі у забезпеченні стабільності держави в цілому. Саме з цих позицій має оцінюватись і позиція будь-якого претендента на посаду керівника ВНЗ.

Всі знають, що треба реформувати освіту, але не всі є фахівцями у цьому процесі. Але ж як можна дозволити нефахівцю лікувати людину, наприклад? Одного бажання тут замало. Потрібні високопрофесійні, філігранні дії з мінімальним ризиком. Так буває, що операцію починає некваліфікований хірург, який як щось зробить кепсько, то в кращому випадку покличе корифея, а у гіршому – заріже пацієнта. От ми не схотіли, щоб нас зарізали. Ми обирали надійного фахівця, а нам раптом підсунули невмілого початківця бізнес-класу. Років за п’ять може б з новачка вийшов ректор, але ми вже не могли витрачати гаяти стільки часу та зусиль. Тім більше, якщо у людини немає бажання діяти конструктивно, використовуючи найкращі вміння, досвід та ініціативу наших  визнаних колег.

За чотири роки виборчої епопеї  ми бачили багато імпульсивних та непродуманих дій керівництва МОН, або навпаки — дуже продуманих у чиїхось інтересах. І тоді нам давали зрозуміти, що думка колективу нікого взагалі не цікавить. Звичайно, наша боротьба тривала майже по-партизанськи, а консолідація трималась на рівні міцних особистих контактів. Такий колектив ніхто б не здолав. І не треба було його випробовувати. Треба було чим раніше допомогти нам. Основні наші негаразди припали на час керування міністра С.Квіта, який, вочевидь був слабким та політично залежним, далеко не найкращим постмайданним міністром. Добре, що зараз у МОН знайшлись мужні люди, які поетапно виправляють помилки цього псевдореформатора. Що й дивуватись тому, що він потягнув за собою таких самих енергійних ділків від освіти, які могли за короткий час геть її знищити. І головна підступність дій таких осіб криється у тому, що вони відразу позиціонують себе наповному позитиві, намагаються оволодіти довірою мас, якими потім можна буде легко знехтувати. Коли знехтують? Звісно, після перемоги на виборах.

І тут ми вертаємось до питання – чому сторона, яка вщент програла вибори, досі не вгамується? Подивіться на вибори Президента США. Клінтон мінімально програла, але ж не бігає не шкодить по кутках новому Президенту, хоч би як він їй був не до вподоби. А у нас – щось не вийшло по-західному. Сторона, що програла, продовжує кошмарити медіапростір України.

Хочеться ще і ще раз повторити  — ХНУРЕ не впав з ніг, він розвивається планомірно, без зайвої метушні і галасу, як і має бути у поважному університеті. Поступово йде заміна керівників вищої та середньої ланки. Цьому дуже посприяла поява відповідних кваліфікаційних вимог МОН, це надало логічне підґрунтя для виведення нагору більш молодого покоління сучасних фахівців. Отже, без керівної ролі МОН поки що не можна спонукати внутрішнє керівництво ВНЗ до самооновлення.

Які нові явища ми спостерігали протягом нашої ректоріади? Насамперед, підвищена медійна активність. Так, можна сказати, що дійсно, цим питанням у нас досить довго нехтували. Але ж через короткий час на нас почала тиснути безсистемна купа новин, шалений піар незначних подій, гіперактивність у соціальних мережах, які відверто дратували людей та відволікали від конструктивної роботи. Вже після першої спроби виборів стало зрозуміло, що спритна нова команда не виграє вибори, і почалось відверто нахабне цькування опозиційної активної частини колективу. Навіть зараз воно не зупиняється. Відбуваються злами сайту ХНУРЕ, навіть втручання у Держреєстр юридичних осіб! Отже, битва йде зараз насамперед у інформаційному просторі, де знову ж таки вишукуються прогалини та шпарки для збурювання нової хвилі галасу та шантажу заради присутності у політичному просторі та набуття іміджу найвидатніших борців за справедливість.

Дуже прикро, що лукавство цих реформаторів було зосереджене на студентах та молодих фахівцях, яких досить легко можна схилити до думки, що буде відбуватись щось насправді новаторське. Маніпулювання це відбувалось тільки заради гуртування найбільш недосвідченого електорату. Знаходились і відверто продажні керівні особи серед покоління 70+, яким пообіцяли подальший комфорт та спокій. Врешті, так трапилось, що управлінська верхівка була сформована з тих людей, яких у жодному разі колектив не сприймав як авторитетних та прогресивних осіб. Нащо все це робилось? Скрізь було видно одне – прагнення саме забезпечити владу, а далі – хоч потоп. Ніхто дуже не заморочувався з нормативними паперами МОН, не питав, що треба покращити у навчанні та науці. І ті заявлені на початку начебто позитивні реформи просто розчинилися у морі чвар та інформаційного бруду, який і досі отруює наше освітнє середовище. Ми не змирились з хамством та образами на адресу наших авторитетних колег. І зараз ми наполягаємо на тому, що нема ніякого підґрунтя у тих голослівних виступах, які спрямовані на спотворення реальних позитивних змін у нашому новому житті. Якщо у чоловіка, який програв, є хоч крапля самоповаги, то хай достойно визнає поразку і знайде для себе інший гігантський прожект. Але схоже на те, що вже не знайде. Бо другої подібної ситуації, коли можна нахабно захопити владу, вже не допустить і наше столичне керівництво.

Що зроблено за 100 днів:

  1. Розвіяли міф про корупцію та фінансування сепаратизму в університеті, який нам навязав внутрішній аудит Квіта (є відповідний акт ДФІ).
  2. Підвищено заробітну платню згідно постанови Кабінету Міністрів, при цьому виплачуємо надбавки викладачам 1млн 200тис гривень в місяць за рахунок спецфонду.
  3. 20 млн. гривень знаходяться на депозитних рахунках 3 державних банків.
  4. Проведено конкурс на заміщення вакантних посад 4 деканів та 10 зав. кафедр. Конкурсу не було декілька років. З переможцями підписані контракти.
  5. Зроблені перші кроки до фінансової самостійності кафедр.
  6. Сформовано наглядову раду, нажаль МОНу тягне з підписанням відповідного наказу.
  7. Проліцензовано 4 нові спеціальності(2 бакалавра та 2 магістра)- авіоніка та кібербезпека, проведено акредитацію 9спецільностей бакалаврів, ще 9 знаходяться на розгляді в МОНу.  З цього року починається набір на 9 нових спеціалізацій магістрів та 18 спеціалізацій бакалавров.
  8. Відремонтовані і введені в навчальний процес 11 аудиторій,6 знаходяться в стадії ремонту.
  9. Проводиться тестування WIFI мережі, що значно поліпшить навчальний процес.
  10. Підписано меморандуми з університетами Польщі та Швеції про подвійні дипломи.
  11. З університетами КНР ведуться наукові розробки в області біоінженерії та радіочастотного менеджменту. В червні з офіціальним візитом в КНР буде наша делегація.
  12. Перероблено Устав Університету та склад Вченої ради.
  13. На позачерговій конференції переобрано органи студентського самоврядування.
  14. Наші студенти стали переможцями та призерами 19 олімпіад.
  15. Було створено та відремонтовано спортзалу в гуртожитку №1.
  16. Отримано персональне запрошення для участі у VI Конгресі ініціатив Східної Європи (Люблін, Польща).

П’ять студентів стали Чемпіонами з козацького двобою.

 

Загрузка…