Наше, оспіване в піснях, вирощене в повістях та баладах, а головне народжене працею українських людей. Українському селу завжди заздрили. У нас кращі чорноземи, кращі врожаї, працьовитіші руки. Куди не глянь в нас цвітуть буйним цвітом трави, зеленіють садки та розливаються ріки. Тому, яке б не було століття, яка б не була керівнича влада, а стабільний розвиток села завжди був одним із головних державних пріоритетів. Так було завжди. Проте, з моменту окупації Криму та частин Донецької та Луганської території ми починаємо втрачати наше українське село. На тих територіях вже не зеленіють садки, не цвітуть соняхи, а головне не радіють люди. На зміну викоханому, багатому та щасливому українському селу приходить російське. Воно приходить зі всіма злиднями: голодом, безробіттям, занепадом. Рівень життя людей на окупованих територіях знизився в рази. Спад відбувся так стрімко, що більшість втратила все що мала. Втратили, і не зважаючи на всі зусилля нашої влади, поки не можуть повернути. На сьогодні, мешканці ЛНР та ДНР не мають стабільного доходу, у них відсутній доступ до елементарних засобів, необхідних для життя. Ціни на продукти та послуги виросли в рази, тому залишаються недоступними для більшості людей.
Крім того, спекуляція російської влади над українською гривнею, та введення в обіг російського рубля значно зобразилась на заощадженнях простих людей. У зв’язку з цим місцеві «міняли» повидурювали останні грошові заощадження, міняючи гривню на рубль по захмарному вигаданому курсу. Не зважаючи на всі спроби допомогти заручникам ситуації на окупованих територіях, українська влада не в змозі діяти самостійно. На сьогодні неможливо односторонньо швидко повернути все так, як було до окупації. Перш за все, ми чекаємо на допомогу. Людям на окупованій території необхідно повірити в свої сили та можливість відбудови. У нас немає права допустити того, щоб наше село, побудоване силою та працею українців, стало російським. Ми не можемо дивитися як втрачаємо набуте та леліяне роками. Навіть більше, ми не можемо насолоджуватися життям тут, знаючи, що на окупованих територіях панують злидні та голод. Тому, ми повинні об’єднатися, аби відома нам незалежна територія України була не тільки на карті в атласі, а багате українське село не тільки в піснях, а на кожному куточку української землі.
