Мій батько, Безуглий Андрій Трохимович, воював добре. Мав бойові нагороди не за дії в тилу чи при охороні радянських трудових таборів, а за дії на полі бою. Реального бою. Зараз, коли відкрились архіви і відкрилась можливість прочитати в документах за що був нагороджений мій батько, сердце розривається і від того, що його вже давно немає, і від того, що його пам’ять ворог намагається використати для знищення нашої з батьком батьківщини – рідної України. Російська Федерація прийшла в Україну не просто і не тільки з метою захопити землю, а й з конкретною метою — знищення України, як незалежної і самостійної держави. Російська Федерація прийшла в Україну не тільки з метою знищення незалежності, а й з метою знищення українців як природнього феномену з особливою культурою, традиціями, мовою, історією.
Розв’язана Російською Федерацією війна має зовсім інші риси, ніж та, в яку воював мій батько. Ця війна — це гібридна війна, де елементами війни є далекі від бойових дій події і дії. Ця акція, «Бессмертный полк», є таким же елементом гібридної війни, як кібер атаки на урядові сайти, дезінформація в засобах масової інформації, фінансування різних антиукраїнських організацій на території України, тощо.
Ініціаторами і учасниками цієї своєрідної атаки Русского міра в Харкові є ті ж самі особи, які в 2014 році приймали участь в проросійських мітингах і масових заворушеннях, тобто є відвертими колаборантами, і тільки тому, що влада України пов’язана міжнародними зобов’язаннями демократичності, вони не несуть кримінального покарання.
Якщо брати спостереження попередніх років, то більшість із них тільки видають себе за фронтовиків Другої Світової Війни. Я згадую слова батька, коли він десь в кінці 90-х прийшов зі зібрання ветеранів: „Так із них же ніхто не був на фронті!” Вже тоді, 20 років тому, настоящих ветеранів, які безпосередньо приймали участь в боях, не було. Звичайно, для мого батька було своє уявлення про „бути на фронті”, але йому я вірю. Зараз же, коли ветеранів вже немає, а якісь пройдохи одягають підроблені або чужі нагороди і виставляють себе, як ветерани, то це є паплюження пам’яті мого батька і тих воїнів, які не дожили до цих днів.
Коли ще був живий, батько в ці травневі дні одягав бойові ордени і, коли ми збирались за столом відзначити День Перемоги, розповідав про ті далекі події, коли він разом з іншими воїнами всіх національностей, здобував перемогу. Пам’ятаю, як він розповідав, що його підлеглого, а це був підрозділ розвідки, якщо пам’ять не підводить, Атаулліна, захопили угорці навесні 1945 року і як потім його знайшли вбитого з вирізаною зіркою на спині. Ніхто не замислювався хто якої національності. Був ворог і його били.
Сьогодні ж нащадки тих, з ким мій батько бив ворога, спочатку привласнили собі перемогу, а тепер прийшли знищувати нас, українців. І це не випадковість, і не результат Майдану чи самого факту існування України, як незалежної від Росії держави. Це закладено в самій державній ідеології Русского міра, як основної ідеології Російської Федерації, де основою концепції Русского міра є: православіє, русская культура і русскій язик, спільна історична пам’ять та спільні погляди на суспільний розвиток. Іншим поглядам, іншим вірам, іншим культурам в Русском мірє місця немає. Але, яким же способом Русскій мір планує вирішувати свої завдання?
Ще в 2012 році Антон Брєдіхін, секретарь Ростовського регіонального відділення «Российский Социально-Консервативный Союз» партії «Единая Россия», презентуючи проект комплексного аналізу регулювання міграційних процесів до Сибіру і на Далекий Схід «Ермак 2.0», заявив (мова оригіналу):
«Буду кратким: базовая суть вопроса заключается в создании благоприятной основы для миграции (в начале трудовой) на территорию Северной Сибири 7 миллионов украинцев, в основном из западной части страны, на Восток — Забайкалье — 3,5 млн кавказцев, и дисперсное расселение путем перенаправления миграционных потоков из Центральной России в Зауралье 5 млн таджиков и киргизов».
Які ж це «благоприятниє основи»? Ні, це не розбудова інфраструктури в Сибіру чи будування житла для переселенців. Це не створення більш «благопріятних основ» життя в Сибіру у порівнянні з українськими. Тут зовсім інше: це руйнування всього, що забезпечувало нормальне життя в Україні. І ми це бачимо на прикладі окупованого російсько-терористичними бандами Донбасу: руйнування інфраструктури, житла, знищення чи вивезення в Росію підприємств, які забезпечували робочі місця та нормальне життя жителів донецького регіону.
А що таке оте «дисперсное расселение»? Питання, що таке «дисперсное расселение», роз’яснює член Громадської палати РФ політолог Сергій Марков: «10 узбеков + 10 киргизов + 10 индийцев = русская деревня». Виявляється все просто: в покинуте село, десь на крайній півночі, поселяють 10 кавказців, 10 українців, 10 таджиків, 10 киргизів. Бригадиром, хоча більш підходе термін «смотрящій», ставлять уже створеного «руського» і за два роки там «русская дєрєвня». Ось так… Просто і конкретно.
Пізніше, словами Володимира Жиріновського, планка намірів щодо переселення етнічних українців до Сибіру за Урал вже півищена до 15 мільйонів.
Оце такі плани Кремля і Русскава міра відносно України і українців. Ці плани не нові. В 1945 році на це було недостатньо вагонів, але Русскій мір від своїх планів щодо українців не полишив. Страшніше те, що ці плани підтримують 85% русскіх, чи тих, хто вважає себе русскімі. Вони згодні на це, вони вітають захват земель сусідів, переселення народів… І заради чого? І хто ж вони, щоб таке робити з іншими народами? Як тут не згадати слова російського піаніста зі світовим ім’ям Андрія Гаврілова: «Експеримент по створенню «нового чєловєка» вдався».
„Новиє чєлавєкі” є і у нас в Україні. І іменно вони є виконавцями планів Кремля в цій гібридній війні. Тони георгіївськи стрічок, які закупила Росія в Китаї, вже розлетілись по країнам, де Кремль намагається нав’язати свою ідеологію супернації і сили. Для русскіх жовто-чорна стрічка стала символом войовничого русского націоналізму, знаком перемог над ворогами, які оточують Росію з усіх боків. Боротьба проти оточуючого світу – є елементом, який об’єднує народи Російської Федерації. І тут можна зрозуміти ідеологів Кремля: адже тема війни – це єдине, що є спільним в історії всіх народів, що населяють Росію. Вона ж використовувалась і при окупації Криму, і при захопленні терористами Донбасу.
Польський політолог Якуб Корейба, який досить часто приймає участь у російських пропагандистських ток-шоу, на одному із них сказав: „Я розумію, чому ви так тримаєтесь за минуле. Тому, що в теперішньому у вас все погано, а майбутнього, можливо, взагалі немає”. Присутні на шоу русскіє збешеніли від таких слів.
Тема війни для Росії починає перетворюватись на нову віру, тип релігії, яку щиро вірить кожен русскій, де хрестик замінила георгіївська стрічка, ветерани – це святі, войовничість – основна ідея, а історія, в кремлівській інтерпретації, – це святе письмо.
Ці „віруючі” діють і у нас, в Харкові. Як і минулого року, вандали з розгромили могилу воїнів, що загинули під час Другої світової війни, нагнітаючи ситуацію. Що цікаво, що і фінансування цієї акції здійснюється якраз ворогом. Проект «Бессмертный полк» реалізується за кошти «Национального благотворительного фонда» відповідно до розпорядження президента Російської Федерації від 05.04.2016 № 68-рп, про що зазначено на офіційному сайті проекту, то ж які є сумніви в направленості цієї акції під час війни, яка так ретельно замовчується в системі освіти України і певних засобах масової інформації. Із соціальних мереж також відомо, що координаторам груп, які присвячені акції „Бессмертний полк”, є також русскіє. Тобто, ніякого сумніву в тому, що акція „Бессмертний полк” є елементом гібридної війни, яку розв’язала Російська Федерація проти України і етнічних українців, немає.
То ж я не піду на цей марш. Не буду паплюжити пам’ять мого батька-воїна і не буду підігравати ворогу. А сходимо усією сім’єю на могилку батька. Візьмемо і на нього його сто грам „бойових”. Посидемо, вип’ємо по чарчині, згадаємо про нього і його справи. Батько був легкої вдачі, любив людей, компанії, любив співати українські пісні. Згадаємо які він тости любив, а він кожного разу, десь за енною чарчиною любив всім нагадувати: „А тепер давайте вип’ємо за те, щоб ми не забували, що ми потомки запорізьких козаків”. То ж і ми за це вип’ємо.
Можливо хтось, прочитавши це, скаже: „А чи воював він, той твій батько? А чи не придумав ти все це?” Ні. Не придумав. Ось скани з наказів про його нагородження:
Андрій Безуглий
