Та щоб краще зрозуміти наслідки трагедії, потрібно зазирнути у минуле. Причому не у 1986-й — рік коли стався вибух на станції, а куди раніше…
Тоцькі випробування 1954 року
У 1954 році СРСР реально готувався до Третьої Світової Війни. Звісно, з використанням ядерної зброї. Тоді ж пройшли її перші радянські випробування на території Союзу. А конкретніше в Оренбурзькій області, біля Тоцьких воєнних таборів. Місцевий ландшафт відповідав потенціальній території бойового використання “ядерки” — Західній Європі.
Попередньо, місцевих жителів було евакуйовано на території в 25 км від місця випробовувань, переважно до сусіднього Сорочинська. Зате, на місце вибуху була привезена худоба, невеличкі конструкції та техніка. Те, що могло від них залишитись після вибуху, мали вивчати дослідники.
Випробовування пройшли вдало. Для бомби — вона виконала своє призначення і вибухнула, знищивши тварин та техніку. А ось люди, яких було евакуйовано до Сорочинська, стали заручником недосконалих технологій. Всі розрахунки метеорологів виявились хибними — вітер погнав радіоактивну хмару прямо на містечко. Техніку потім порізали на металолом, а більшість туш худоби, попечених радіацією, пустили на м’ясо. Місцеві люди, що вже отримали дозу радіації від радіоактивного пилу ще “додали” радіоактивним м’ясом…
Міні-Чорнобиль
До чого ж тут Чорнобиль? Справа у тім, що існує й інакша версія вибуху на ЧАЕС. Радянський вчений, Костянтин Чечеров, вважав, що вибух на станції був не паровим, а мав ядерну природу. Більш того, за даними його дослідницької групи, у повітря злетіло не менше 90 % радіоактивного палива, а це 200 тонн! За офіційною версією, якраз стільки залишилось у зруйнованому реакторі. Ми писали детальніше про те, чому дані К. Чечерова не були прийнятні ні для Радянської влади, ні для світової спільноти, ні для української влади.
Паливо, підняте вибухом у небо, облетіло тричі навколо Північної півкулі. Більш того, воно продовжує висіти в атмосфері — деякі елементи не розчіпляються так швидко. А плутоній (паливо було саме на основі цього елементу) — має період напіврозпаду у 24.5 тисячі років!
Здавалося б, чого хвилюватися? Звірина прекрасно почуває себе у Зоні відчуження. Риби, вовки, олені та навіть завезені з Асканії-Нови коні Прживалського бігають табунами, народжують потомство. Та це лише зовні. І досліди на тваринах це доводять. Та найстрашніше — це результати дослідів наслідків вибуху на Тоцькому полігоні у тому ж 1954 році. Саме там стався міні-Чорнобиль.
Загроза майбутнім поколінням
Дослідження біологів показали — чи не найбільше від радіації страждає третє покоління. Тобто онуки тих, хто свого часу потрапив під радіоактивну хмару. Так, у переважної більшості з них, майже відсутні захисні функції організму, спрямовані проти раку. Чорнобиль вибухнув у 1986 році. Не важко вирахувати, що саме зараз в Україні та Білорусі мають народжуватися онуки тих, хто отримав тоді свою дозу радіації… Та з вищезгаданих причин це усіляко буде замовчуватись.
Інша загроза, за аналогією Тоцького вибуху — це м’ясо тварин та опромінена техніка. Їх теж масово вивозили із Зони. Опромінену техніку теж різали на металолом, продавали не лише в Україні, а й закордон.
Як рятували світ від паніки
Сам по собі Чорнобиль став трагедією не лише для України та сусідніх держав. Радіація (така, як одразу після вибуху) вже пішла та радіоактивні викиди осквернили чисті ліси Скандинавії, накрили невидимим плащем сірі береги Британії. Правда страшна. Ті, хто спалював себе у четвертому енергоблоці ЧАЕС, поза всяким сумнівом — герої. Але вони рятували світ не стільки від радіації, вона вже зробила своє чорне діло, як від паніки. Від страху того, що наповнений плутонієвим паливом реактор ще дасть знати про себе. Той же Костянтин Чечеров пригадував, як у радянській пресі тих років оповідали про гвинтокрили, що “бомбардували” жерло зруйнованого реактора свинцевими болванками. Коли ж він сам опинився біля графітового резервуару з пальним, то не знайшов там свинцю, втім, як і палива.
Зараз казати ці речі гірко, і навіть якось соромно перед ліквідаторами аварії. Та це не їх вина — це все так само їх подвиг. Саме про ліквідаторський рух та історію «чорнобильських» організацій піде мова у продовжені циклу статей про Чорнобильську правду.
Дякуємо за надані матеріали та фото Юрія Ворошилова — харківського дослідника Чорнобильської трагедії.
