Прояви вандалізму щодо портретів в пам’ять загиблих в АТО воїнів, коли було спаплюжено стенд з фотографіями загиблих воїнів на площі Свободи в Харкові, підпал волонтерського намету через дорогу від будівлі Харківської обласної державної адміністрації, побажання смерті учнями одного із харківських ліцеїв пораненим воїнам, які лікуються у військовому госпіталі, свідчить про те, що в Харкові зберігаються нездорові антиукраїнські настрої. Ці факти свідчать, що робота з патріотичного виховання дітей і молоді знаходиться на не належному рівні. Причинами є не тільки те, що такі настрої мають місця, а й те, що замовчується правдива інформація про збройну агресію Російської Федерації проти України і, як наслідок, спотворюється реальне розуміння тих чи інших подій.
Одним із місць подання правдивої інформації і роз’яснення подій, що відбуваються в Україні останні три роки, повинна була б стати школа та інші навчальні та виховні заклади України. Зважаючи на сепаратистські та колабораціоністські настрої в деяких колективах викладачів навчальних закладів і неоднозначної позиції керівництва освітою в Харкові і області, активісти Харківського Євромайдану протягом трьох років ведуть постійний моніторинг національно-патріотичного виховання в навчальних закладах Харкова. В тому числі звернули увагу і на той факт, що в Навчальній програмі предмету «ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ» (для навчальних закладів системи загальної середньої освіти), затвердженої Наказом Міністерства освіти і науки від 30.07.2015 р. № 876 «Про внесення змін до навчальної програми «Захист Вітчизни» для 10-11 класу» та Додатком до листа Міністерства освіти і науки України від 17.08.2016р. № 1/9-437 «Методичні рекомендації щодо викладання предмету «Захист Вітчизни» у 2016-2017 навчальному році» відсутнє будь яке згадування про збройну агресію Російської Федерації проти України. Крім того, в самій програмі та методичних рекомендаціях ми не знайшли відповіді на питання, що таке гібридна війна, що таке інформаційна складова гібридної війни та які існують методи і засоби спротиву інформаційним атакам ворога. Із запитанням про мотиви такого замовчування на кінець третього року війни активісти Харківського Євромайдану і звернулись до Міністерства освіти і науки України.
МОН України своїм від 29.11.2016 року № 2/2-15-2575-16 за підписом Директора департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Ю.Г.Кононенка поінформували нас, що „… поняття Гібридна війна” не є визначеним в українському законодавстві та нормативних документах”. Зрозуміло, немає поняття, немає проблеми. Війна є, а „поняття” немає… Є вбиті і поранені, а от агресії Російської Федерації і гібридної війни немає.
Отримавши від МОН України таку інформацію, ми звернулись до Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України, Ради національної безпеки і оборони України та Міністерства оборони України щодо подання правдивої інформації про збройну агресію Російської Федерації проти України та особливості розв’язаної сусідньою країною специфіки гібридної війни. На наші запити надало відповідь Головне Управління Генерального штабу ЗС України з посиланням на нормативний акт: „…у розділі ІІ рішення Ради національної безпеки і оборони від 4 березня 2016 року „Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України”, введеного в дію Указом Президента України від 14 березня 2016 року №92/2016 зазначено, що найбільш актуальними у середньостроковій перспективі залишатиметься така загроза, як агресивні дії Росії, що здійснюються для виснаження української економіки і підриву суспільно-політичної стабільності з метою знищення держави Україна і захоплення її території, застосування воєнної сили, а також технологій гібридної війни”.
Тобто, поняття „гібридна війна” існує в українському законодавстві, а посадові особи МОН України просто вводять в оману своєю відповіддю.
Проте, питання, яке було порушене в нашому запиті до МОН України стомувалось не тільки безпосередньо „гібридної війни”, як комплексного феномена сучасного ведення війни, яку розв’язала Російська Федерація проти України, а й щодо однієї із головних її складових – інформаційної частки, яка складає чотири п’ятих гібридної війни.
Виявляється, що і це питання визначено нормативними актами. Воєнна доктрина України, яка затверджена Указом Президента України від 24 березня 2015 року №555/2015 прямо вказує, що „головними тенденціями, що впливають на воєнно-полтичну обстановку в регіоні довкола України, є інформаційна війна Російської Федерації проти України”;
„…основними завданнями воєнної політики України … є: попередження та ефективна протидія інформаційно-психологічним впливам іноземних держав, спрямованих на підрив обороноздатності, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної обстановки…”. Також Доктрина чітко визначає, що „на сьогодні воєнним противником Україна вважає Російську Федерацію”.
Але, про яке „попередження та ефективну протидію інформаційно-психологічним впливам” Російської Федерації можна говорити, коли Міністерство освіти і науки України фактично нейтралізує протидію інформаційним атакам ворога замовчуючи факт агресії Російської Федерації проти України і особливості гібридної війни, яку розв’язав ворог?
Є і інші нормативні документи, які визначають війну Російської Федерації проти України як гібридну війну. Стратегія національної безпеки України, яка затверджена Указом Президента України від 26 травня 2015 року №287/201, визначає, що „російська загроза має довгостроковий характер”. Відповідно до Стратегії, Актуальними загрозами національній безпеці України є „ інформаційно-психологічна війна,…, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності викривленої інформаційної картини світу”. „Забезпечення готовності держави, її економіки і суспільства до оборони та відбиття зовнішньої агресії у будь-яких формах і проявах (зокрема у формі гібридної війни), підвищення рівня обороноздатності держави є ключовим пріоритетом політики національної безпеки”. Також, Стратегія передбачає забезпечення інформаційної безпеки, де пріоритетами є „забезпечення наступальності заходів політики інформаційної безпеки… та протидія інформаційним операціям проти України”…
То ж про яку „наступальність” та „протидію” можна говорити, коли в навчальних програмах, методичних матеріалах про специфіку агресії Російської Федерації не говориться ні слова? В цих документах навіть не згадуються зазначені вище нормативні документи. І це при тому, що, наприклад, Стратегія національної безпеки України є документом, обов’язковим для виконання. Чи ж Міністерство освіти і науки вважає, що їх це не стосуєть?
Ефективною протидією інформаційним атакам ворога має бути правдива інформація про агресію Російської Федерації проти України. Ще в травні 2015 року пунктом 1 Постанови Верховної Ради України „Про вшанування героїв АТО та вдосконалення національно-патріотичного виховання дітей та молоді” з Прем’єр-міністра України резолюцією від 3 червня 2015 р. №21242/1/1-15 щодо забезпечення виконання у повному обсязі, передбачалось „Вважати за необхідне надати підтримку на державному рівні заходам з поширення правдивої інформації про обставини збройної агресії Російської Федерації проти України, окупації Криму, підтримку Російською Федерацією збройного конфлікту на Донбасі та намагання дестабілізувати ситуацію в інших регіонах України шляхом підтримки сепаратизму, тероризму, масових заворушень та інформаційних атак. П.2. 3 цієї ж Постанови передбачено „розробити методичні рекомендації щодо представлення подій, пов’язаних з окупацією Криму Російською Федерацією та проведенням АТО, в музейних експозиціях, підручниках для навчальних закладів, програмах курсів «Захист Вітчизни» та «Історія України», Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді тощо (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/373-19). Тобто, Постанова ВР прямо вказує на певні дії, але вони проігноровані.
Що можна сказати з описаного вище? Відповідь проста: посадова особа Міністерства освіти і науки України, а саме директор Департаменту загальної середньої і дошкільної освіти, у своїй відповіді подав завідомо неправдиву інформацію. Поняття „гібридна війна” присутнє в нормативних актах.
Крім того, більш розширене тлумачення понять „гібридна війна” та його складових дано в десятках, а то і сотнях публкаціях як в наукових виданнях, так і в засобах масової інформації. Взяти хоча б роботи Радника Президента України, директора Національного інституту стратегічних Володимира Горбуліна.
Так, наприклад, Володимир Горбулін у статтях «Гибридная война» как ключевой инструмент российской геостратегии реванша
(http://gazeta.zn.ua/internal/gibridnaya-voyna-kak-klyuchevoy-instrument-rossiyskoy-geostrategii-revansha-_.html ) „Гибридная война: все только начинается…”
( http://gazeta.zn.ua/internal/gibridnaya-voyna-vse-tolko-nachinaetsya-_.html ) дає визначення тому типу війни, яке розв’язала Російська Федерація проти України:
„…»гибридная война» как форма агрессивного решения Россией своих геополитических задач…” „…для РФ «гибридный» метод ведения войны на долгие годы становится доминирующим… РФ рассматривает как ключевые цели «гибридной войны» (или как эта война называется в самой статье — «блицкриг ХХI века») — «достижении политических целей с минимальным вооруженным воздействием на противника». „…задачи «гибридной войны» должны достигаться прежде всего за счет подрыва военного и экономического потенциала противника, информационно-психологического давления на него, активной поддержки внутренней оппозиции, партизанских и диверсионных методов.”
Володимир Горбулін чітко визначає ключові компоненти „гібридної війни”:
Сегодня мы можем четко выделить несколько ключевых компонентов, которые явным образом соотносятся с мероприятиями в рамках «гибридных войн» в нынешней российской практике, но при этом они могут быть выделены в три большие группы:
-
Традиционные военные средства (использование регулярных воинских подразделений и вооружений, а также сил специальных операций).
-
Квазимилитарная деятельность (создание и поддержка незаконных вооруженных формирований, поддержка и радикализация сепаратистских движений, формальные и неформальные ЧВК).
-
Операции немилитарного влияния, прежде всего посредством специальных информационных операций и «активных мероприятий» (в том числе экономическое давление, операции в киберпространстве, дипломатия, манипуляции информационным пространством).
Ці статті опубліковані і навряд чи до них посадові особи від освіти не мали доступу. Мали і, впевнений, читали.Як читали і Укази Президента. Але вважають, що цього не можна знати тим, кому захищати країну від Русского міра прийдеться сьогодні або завтра.
То ж які мотиви у цих від освіти? Є ворог – Російська Федерація. Це смертельний ворог, який ставить за мету не тільки завоювання території, а й має на меті знищення українців, української культури, традиції, історію, мову як природні феномени.
В підтексті дій чи бездіяльності освітянської галузі проглядається мотив — намагання зберегти іллюзію про русскіх, як братського народу. А який це братський народ, якщо 86% русскіх підтримує політику Кремля зі знищення не просто держави Україна, а й самого українського народу? Який це братський народ, який ненавидить Україну і все українське?
В умисному замовчуванні факту агресії Російської Федерації проти України проглядаєть навіть страшніше. Це умисний підрив мобілізаційної готовності молоді захищати свою державу, їх готовність до виконання обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України.
Якщо проаналізувати всю ту діяльність, яку називають національно-патріотичним вихованням, то вона зводиться до примітивної шароварщини, імітації діяльності. Замовчування ж факту агресії Російської Федерації проти України та характеру і специфіки цієї гібридної війни дезорієнтує дітей і молодь. Як результат та частина молоді, яка має проросійські настрої, залишається при своїх переконаннях, а та частина молоді, яка не визначилась та яка не отримує правдивої інформації про специфіку і особливості гібридної війни, є вразливою до інформаційних атак як ворога, так адептів Русского Міра всередині України.
Сказати, що керівництво освітою в Україні не розуміє, що вони творять, не можна. Це освідчені люди, мають досвід впливу на дітей, молодь та їх батьків. Вони цілком усвідомлюють наслідки своєю діяльності. То ж можна зробити висновок, що це і є та п’ята колона, яка руйнує Україну із середини і замість того, щоб згуртовувати громадян України проти ворога, смертельного і нещадного, вносячи невизначеність і сумніви в голови молодих людей.
Але, який вихід із цієї ситуації? Очевидно, що Рада національної безпеки і оборони повинна звернути увагу на стан національно-патріотичного виховання в навчальних закладах не тільки Харкова, а й по всій Україні, де за деякою інформацією положення ще в гіршому стані. На папері і у звітах все начебто виглядає пристойно. Проводяться різні заходи, семінари, круглі столи, але основна маса дітей і молоді залишається поза увагою і є вразливою для ворожої пропаганди.
Андрій Безуглий
