Зустріч з поетами було проведено у рамках проекту Сергея Жадана та Ярослава Маркевича «П’ятий Харків». Щирий гумор на грані пристойності, невеличка, проте повна зала, багато політики і трошки поезії – таким запам’ятався цей вечір. Про політичну спрямованість зустрічі свідчила і назва заходу: «Україна та Білорусь: між диктатурою та поезією». Митці та публіка говорили про серйозні та часом страшні речі але не забували жартувати ти навіть зачитали декілька віршів.
Було згадано багато стереотипів, що неодмінно супроводжують неформальні відносини між українцями та білорусами. Дісталося нашій владі, та звісно й білоруському «Бацькі». За рукостискання з останнім, між іншим, Андрiй Хадановіч отримав свою порцію бруду на батьківщині від колег по творчості.
Зі слів Андрiя, зараз у наших сусідів склалася диван ситуація. Білоруська мова, що раніше була прерогативою опозиційної інтелігенції, вважалася чи ознакою маргінесу зараз…квітне. Що правда здебільшого на пропагандистських державних біг-бордах. «Останній диктатор Європи» узявся підтримувати самобутність білорусів. Це явище у країні називають «відлигою». Та враховуючи більш ніж 20 літній досвід його правління щирість Лукашенка викликає у Хадановіча, м’яко кажучи сумніви. І це недивно, білоруський президент завжди стверджував «Мы с русскими – один народ!».
Поети зачитали твори один одного рідними мовами. Вони вже давно роблять взаємні переклади. Узагалі на протязі усього заходу Хадановіч розмовляв білоруською. Із розумінням у зли проблем не було.
Усіх присутніх було запрошено на 27 січня до театрального дому «АРТерія». Там на слухачів чикатиме значно більше поезії та менше політики від україно-білоруського поетичного дуету.
Вечір скінчився атакою любителів поезії та автографів на білоруського гостя Харкова. До персони Жадана увага була значно менша. Чи то гості й справді чикали на зустріч з Андрiєм, чи то Сергій Жадан у Харкові це не подія, а звичайне явище, до якого усі звикли.
Після того як останній підпис на книжці поезій білоруса було поставлено та разом з ним було зроблено останнє селфі, поети дали нам спільне коротке інтерв’ю. Як і поціновувачі поезії, ми теж надали у ньому більше уваги гостю з Білорусі.
З часом багато письменників списуються. Кудись зникає хист, починається «криза жанру». Коли вас спіткає така доля чим будите займатися?
С.Ж.: Ну не факт, що зі мною таке трапиться. Гете дописав «Фауста» у 84 роки… Але так, правду кажучи багато письменників з віком списувалися. Ну, що ж… Буду вчителювати. Я за освітою педагог. Це корисна справа, то чому б і ні?
А.Х.: А я буду перекладати поезію Жадана! (сміється)
Чи планували ви колись написати щось разом? У співавторстві?
А.Х.: так, це було б добре! Може таке й станеться колись.
С.Ж. та навряд чи. Не знаю чи це потрібно. Тим більше, ми вже, по суті, співавтори. Андрiй перекладає мої твори білоруською, я його – українською. Це наче писати нову книгу разом!
Зараз вже 21.15. Ви з самого ранку берете участь у різних заходах, даєте інтерв’ю, спілкуєтесь із читачами. Ви втомилися? І що таке для Вас узагалі втома?
С.Ж.: Не знаю. Напевно ні. А втома для мене, це коли ти перстаєшь відчувати задоволення від життя. Коли все обридло.
А.Х.: Я точно не стомився! Коли опинюся в готелі тоді й відчую втому. А зараз, відчуваю, що міг би не одну годину ось так спілкуватися!
Андрiй, скажіть у чому різниця між українською та білоруською літературою?
Скажу просто. У вас, українців зараз вже з’явилась власна, нова якісна проза. У нас поки, що лише поезія. З другого боку, наші молоді поети видаються мені куди цікавішими. Це через Жадана все. Його авторитет, давить на українську поетичну молодь. Я не жартую.
Ви вже бували у Харкові раніше?
Так! У 2000, 2005 та 2012 роках. Усі рази на якихось літературних зустрічах та фестивалях. Останній раз був просто незабутнім! Харків мені до вподоби.
Колись, напередодні окупації Криму Росією у багатьох було відчуття, що наближається щось страшне. Російська пропаганда нагнітала атмосферу, готувала грунт. Загравання Лукашенка з опозицією, «м’яка білорусізація», «відлига»…Це не ознаки того, що ваша влада спізніло готується до чогось подібного?
Так. Багато хто в Білорусі остерігається подібних речей. Розумом я розумію, що це дуже схоже на правду. Певна конфронтація Лукашенка з РФ, спроба знайти компроміс із власним народом…це насторожує. Я маю надію, що це лише зовні так. Я оптиміст, усіляко сподіваюсь на те, що український сценарій не повториться. І шосте почуття мені підказує, що такого не станеться. Сподіваюсь.
