Справжній «аншлаг на сходах» зібрала нова версія проекту «Метанойя» у Харкові. Унікальний проект де змішались класична музика, кіно, література і театр викликав чималий інтерес у публіки. Офіційно, 22 вересня мала відбутися прем’єра фільму за повістю французького письменника Альбера Камю «Сторонній». Це історія про людину, що за велінням долі скоїла вбивство, але не хоче «грати за правилами» суспільства і отримує смертний вирок. У творі є безліч смислових відтінків, які спробували пояснити та «розжувати» для глядачів харківські творці однойменного короткометражного фільму. «Розжовування» почалось із музичної частини вечора. Симфонічний оркестр виконав твори Бетховена, Вагнера, Вівальді та Скорика. За задумом організаторів вони мали б через музику висловити літературні сентенції Камю.
Загалом оркестр виступив «на ура». Переповнена зала філармонії аплодувала щиро, довго та голосно. А якийсь чолов’яга своїм могутнім басом перекривав навіть звуки аплодисментів гукаючи «Браво». Послухати та подивитися прийшло і справді чимало гостей. Люди сиділи на сходах між рядами, адміністрація приносила додаткові лави.
— У мене неоднозначне ставлення до сьогоднішнього виступу. До музикантів претензій немає. Більш того, сьогодні я чув одне з найкращих прочитань Вагнера. І це чудово! Але я так і не зрозумів яке відношення мають Скорик та Вівальді до Альбера Камю?! Вони ж взагалі мають зовсім інший настрій. Як на мене це безглуздо, — поділився враженнями один з глядачів на ім’я Володимир.
Цікавий і склад аудиторії – це були переважно молодь та літні люди. Можливо, так склалося через те, що і в тих і в інших багато вільного часу. А може й тому, що вхід був безкоштовним.
— Зізнаюся, я не читала «Стороннього». Та й загалом мені цей письменник не до смаку. Я прийшла сюди головним чином заради музики, — каже студентка Соня. Вона прийшла разом з однокурсницями.
Як стало зрозуміло пізніше, ці погляди поділяла не лише вона…
Після виконання музичних творів на сцені з’явився із вступним словом до фільму отець Віктор (Маринчук), філолог та філософ, культова фігура у культурних колах Харкова. І саме він був головним персонажем «кіношної» частини вечора. Сам фільм – короткометражка, що стала наслідком спільної роботи студії «Док.Кіно.Трансформація» та «Театру на Жуках» викликав змішанні почуття. Ми не будемо розкидати «спойлери» чи робити рецензії. Для цього є спеціалізовані видання. Хвилині на 10-ій фільму глядачі почали розходитися. Йшли переважно літні люди. Експериментальний формат їм не сподобався, тай було вже пізно. Але не лише люди похилого віку не зрозуміли «театральне» кіно. Розчарованими виглядали і студентки культурологи.
— Фільм виявився дуже посереднім. Схоже на дипломну роботу режисера-студента. Актори грали як для театру, а не як для кіно. І виглядало це якось кострубато. Якщо раніше я думала, читати «Стороннього» чи ні, то зраз вже точно торкатися цієї книги не хочу, — каже студентка Соня.
Насправді її думку поділяли не всі глядачі. Але й кіно і сам Камю були «не для всіх».
