Тема гендерної (тобто між статевої) рівності одна з найбільш обговорюваних та дискусійних тем в українському інфопросторі. Переважно її піднімають жінки. На думку активісток гендерного руху жіночі права зазнають утиску у нашому патріархальному суспільстві. З метою протистояти цьому явищу у Харкові 30 жовтня було відкрито оновлений «Центр гендерної культури». Цікаво, що засновники та засновниці цього закладу хочуть бачити у ньому не лише жінок, але й чоловіків та дітей обох статей.
— У нашому суспільстві роль жінки продовжують асоціювати з якимись певними професіями та соціальними ролями. Це не правильно. Це застаріла позиція, що немає права на існування у сучасному суспільстві,- каже директорка Музею жіночої гендерної історії Тетяна Ісаєва.
Саме на основі цього музею було створено «Центр гендерної культури». Тому його відвідувачі можуть подивитися на експозицію присвячену боротьбі жінок за свої права. Тут можна побачити плакати різних епох, що закликають жінок брати активну участь у суспільному житті, різноманітні інсталяції присвячені гендерному питанню та фото відомих жінок. Також разом із відкриттям «Центру» музей поповнився кімнатою «Крізь скляну стелю». Стеля у ній і справді із сюрпризом, яку організаторки заборонили фотографувати. Вони хочуть, щоб якомога більше відвідувачів побачили її на власні очі. У самій кімнаті фігура жінки поряд з дитячою коляскою та іншими традиційними атрибутами жіночого побуту.
Більшість з присутніх на відкритті були жіночої статі. Серед тих, хто доклав руку до створення центру лише поодинокі чоловіки. Чому так? І яким чином «Центр» має пропагувати рівність, якщо серед його команди майже одні жінки? На ці питання організаторки проекту дали наступну відповідь:
— Справа у патріархальності нашого суспільства. Коли жінка заходить на традиційно чоловічу територію – це «круто». Якщо чоловік на жіночу – це «не круто». Цей стереотип заважає в першу чергу багатьом чоловікам жити саме так, як вони хочуть.
Насправді не все так просто. Автор має право на оцінювальне судження, хай би хто що не говорив. І ось воно: рівність це чудово і правильно. Ми підходимо до тої межі, коли різниця між фізичними даними обох статей невілюється на професійному рівні. Але рівність прав дорослих передбачає і рівність обов’язків. Окремі представниці гендерних рухів часто просто цього не розуміють або маніпулюють цими поняттями. Найчастіше на неформальному рівні, коли у різних ситуаціях спливають гендерні права, але кудись зникають позагендерні обов’язки. Та й не всі жінки хочуть рівності з чоловіками. Можливо це наслідок мільйонів років еволюції , коли статі виконували продиктовані природою функції, а можливо патріархальності нашого суспільства. Хто знає?
У «Центрі гендерної рівності» кажуть, що справа саме у патріархальності. Треба віддати їм належне, вони не лише готові допомагати чоловікам відстоювати свої права, але й хочуть розповідати жінкам про їх обов’язки та можливості, що відкриваються перед ними у гендернорівному суспільстві. До центру запрошують всіх охочих на відповідні семінари та лекції. Для дітей теж буде своя програма та кімната, де хлопчики та дівчата гратимуться разом.
P.S. У музеї є куточок присвячений жінкам на війні. У тому числі й на війні на сході України. Свого часу їх називали «невидимим батальйоном», бо влада їх не «помічала». Цього року українські жінки отримали право служити на рівні з чоловіками та можливість дослужитися до генерала. Активістки вважають це одним із найбільших досягнень гендерного руху в Україні.
Безумовно, жінка має право служити у війську у будь якій якості (в Україні це тепер цілком офіційно).
